«1Q84» — новий роман Харукі Муракамі — побачив світ у Японії 28 травня 2009 року й увесь його стартовий наклад був розкуплений ще до кінця дня. Незвична назва твору — пряма алюзія на роман-антиутопію Джорджа Орвелла «1984».Віра і релігія, кохання й секс, зброя і домашнє насилля, вбивство за переконанням і суїцид, втрата себе й духовна прірва між поколіннями батьків і дітей — усе це майстерно переплетено у детективному сюжеті роману, де події відбуваються у двох паралельних реальностях: Токіо 1984-го і Токіо, за висловлюванням головної героїні Аомаме, «незрозуміло якого (1Q84)» року.До видання увійшла третя книга роману X. Муракамі «1Q84».
— Усікава-сан, ви могли б не курити? — сказав невисокий чоловік.
Якийсь час Усікава дивився на співрозмовника по той бік стола, а потім кинув погляд на сигарету «Seven Stars», затиснуту між його пальцями. Сигарета не горіла.
— Вибачте, — надзвичайно ввічливо додав гість.
Збентеженим виразом обличчя Усікава ніби промовляв:
«І чого це я тримаю в руці таку річ?»
— О, справді це нікуди не годиться. Звісно, сигарета не запалена. Рука самовільно, без мого відома, рухалася.
Чоловік смикав підборіддя вниз і вгору, але свого погляду нітрохи не змінював — міцно прикипів до очей Усікави. Той засунув сигарету в пачку, а ту поклав у шухляду.
Біля порога стояв, ледь-ледь прихилившись до одвірка, високий чоловік і дивився на Усікаву так, наче на пляму, що проступала на стіні. «Неприємні типи!» — подумав Усікава.
З цією парою він зустрічався й розмовляв утретє, але завжди відчував однаковий неспокій.
Невисокий чоловік сидів за єдиним столом в офісі Усікави, навпроти нього. Його обов'язок полягав у тому, щоб вести переговори. Кінський хвіст постійно зберігав мовчанку. Нерухомий, як сторожові кам'яні пси на вході до синтоїстського храму, він лише стежив за Усікавою.
— Уже минуло три тижні, — сказав Голомозий.
Усікава взяв у руки календар на столі й, перевіривши запис у ньому, кивнув.
— Це правда. Від попередньої зустрічі саме сьогодні минуло три тижні.
— За той час ви ні разу нам нічого не доповіли. Як я, здається, казав минулого разу, становище критичне — зволікати не можна. Усікава-сан, часу вже не лишилося.
— Та я це добре розумію, — замість сигарети перебираючи пальцями золотисту запальничку, сказав Усікава. — Гаяти часу не можна. Я з цим цілком згоден.
Голомозий чекав продовження його розповіді.
— Тільки мені не до вподоби копирсатися в окремих дрібницях — то в одній, то в другій, — провадив далі Усікава. — Я хотів би з'ясувати всю правду, коли вималюється загальна картина того, як різні події і люди пов'язані між собою. А свіжоспечена доповідь може породити тільки зайві клопоти. Може, це зухвальство, але саме таким способом, Онда-сан, я збираюся діяти.
Голомозий чоловік на прізвище Онда поглядав на Усікаву холодними очима. Усікава знав, що не справляє на нього приємного враження. Однак особливо цим не переймався. Наскільки він пам'ятав, від самого народження він ані разу ні на кого не справляв приємного враження. Для нього, так би мовити, це був звичний стан. Він не подобався ні батькам, ні братам, ні вчителям, ні однокласникам, ні дружині, ні дітям. І якби хтось виявив до нього добрі почуття, то, можливо, він трохи здивувався б. А так він почувався спокійно.
— Усікава-сан, якби була змога, ми хотіли б поважати ваш підхід до справи. І насправді ми таки поважали. Досі. Та от цього разу ситуація зовсім інша. На жаль, ми не маємо часу чекати, поки відкриються всі факти.
— Онда-сан, я вас розумію, але, гадаю, ви досі не сиділи, склавши руки, й спокійне не чекали мого дзвінка, — сказав Усікава. — Напевне, паралельно зі мною заходилися щось робити, хіба ні?
Онда на це не відповів. Губи тримав міцно стуленими. Вираз його обличчя не змінився. Але з його реакції Усікава збагнув, що своїм зауваженням не промахнувся. Мабуть, упродовж останніх трьох тижнів, піднявши на ноги всю свою організацію, вони розшукували одну жінку іншим способом, ніж Усікава. Але якогось результату не змогли досягти. От чому ця неприємна пара знову прийшла сюди.
— Як кажуть, свій свояка бачить здалека, — розкривши обидві долоні, сказав Усікава, ніби відкриваючи приємну таємницю. — Не приховую, що я — саме такий свояк. Зовнішністю непоказний, але нюх маю добрий. Можу швидко проникнути вглиб, відчувши слабенький запах. У всякому разі, тільки своїм способом і темпом можу впоратися з роботою, бо здавна звик до ролі такого свояка. Я добре розумію цінність часу, але, будь ласка, ще трохи почекайте. Як не потерпите, все втратите.
Онда терпеливо спостерігав, як Усікава крутить запальничку в руці. Потім підвів голову.
— Ви можете хоч частково пояснити, що досі дізналися? Нам відома складність справи, але начальство нас не зрозуміє, якщо повернемося без найменших конкретних результатів. Ми особисто в скрутному становищі. Та й ви, Усікава-сан, не можете жити із спокійною душею.
«І ці типи загнані в глухий кут», — подумав Усікава. Їх обрали на роль охоронців лідера, спираючись на славу про їхню високу здатність до рукопашного бою. А проте перед їхніми очима лідера було вбито. Ні, прямих доказів про вбивство не лишилося. Кілька лікарів їхньої релігійної організації обстежили труп, але ніде не змогли помітити чогось схожого на рани. В їхній амбулаторії вони користувалися простою апаратурою і, крім того, не мали часу. Якби проводилася повна судово-медична експертиза за участі відповідних медичних фахівців, то, можливо, щось вдалося б відкрити. Та зараз уже було пізно. Труп лідера потай знищили на території секти.
