— Ні, мадам; це
Гаррі Стендіш поміркував: йому потрібно буде вийти за хвилину; вже за десять одинадцята. Він не хотів зв’язуватися з Рейсом Два, коли двері вже зачиняться. Та наразі його не полишала підозра…
Він почекав, поки місіс Моссман заповнила форму та підписала її.
Завтра слідчий працівник почне перевіряти свідчення, які щойно дала місіс Моссман. Сукні та светри вилучать та понесуть до крамниць, де, за її словами, їх і купили; хутряну шубу покажуть у «Сакс Фіфз Авеню», які, без сумніву, скажуть, що це не їхній товар… Місіс Моссман — хоч вона цього поки не знає — опинилася у великій халепі, яка передбачала серйозний митний збір, а також, майже безсумнівно, суворий штраф.
— Мадам, — сказав інспектор Стендіш, — ви більше нічого не хочете заявити?
Місіс Моссман обурено відрізала:
— Ні, не хочу!
— Впевнені? — Політикою митної служби було пропонувати мандрівникам якнайбільше можливостей дати добровільні свідчення. Люди не повинні потрапляти в пастку, якщо самі цього не хочуть.
Не принижуючись відповіддю, місіс Моссман зневажливо відвернулася.
— У такому випадку, мадам, — заговорив інспектор Стендіш, — чи не могли б ви відкрити свою сумочку?
Вперше за весь час на обличчі цієї гордовитої жінки проступила зрадлива непевність.
— Але ж сумочки ніколи не перевіряють. Я вже стільки разів проходила митницю…
— Зазвичай ні. Але ми маємо на це право.
На митниці дуже рідко просили дозволу оглянути вміст жіночих сумочок (як і кишені в чоловіків); сумочка вважалася особистою річчю. Але коли людина сама створювала проблеми, митники йшли на це.
Місіс Гаррієт Дю Беррі Моссман неохоче розстебнула сумочку.
Гаррі Стендіш роздивився губну помаду та золоту пудреницю. Коли помацав пудру всередині, то витяг перстень з діамантом та рубіном; він здмухнув пудру з персня. Також там був частково використаний тюбик лосьйону для рук. Розкрутивши його, Стендіш побачив, що низ хтось розкрив. Коли натиснув на тюбик біля верху, то відчув, що всередині є щось тверде. Він задумався, коли ж ці горе-контрабандисти придумають щось оригінальне. Такі старі штучки! Скільки вже разів він їх бачив.
Місіс Моссман помітно зблідла. Всю пиху ніби корова язиком злизала.
— Мадам, — сказав інспектор Стендіш, — я мушу ненадовго відійти, але ще повернуся. В будь-якому разі, це забере якийсь час. — Він наказав молодому митникові поруч: — Дуже уважно роздивися все інше. Перевір підкладки в сумочці та валізах, шви та складки всього одягу. Створи список. Ти знаєш, що робити.
Він уже виходив, коли місіс Моссман покликала його:
— Інспекторе!
Він зупинився.
— Так, мадам.
— Щодо шуби та суконь… мабуть, я таки помилилася… Я перехвилювалася. Я справді їх купила, і ще є кілька інших речей…
Стендіш похитав головою. Люди, здавалося, ніколи не усвідомлювали, що мусить бути якась крайня точка; якщо її перетнути, стає надто пізно для співпраці. Він побачив, що молодий митник знайшов ще щось.
— Будь ласка!.. Молю вас… мій чоловік… — Коли інспектор відвернувся, обличчя жінки було бліде та скривлене.
Гаррі Стендіш скористався коротким шляхом під громадською частиною терміналу, щоби дістатися залу «Д» та виходу номер сорок сім. Дорогою він розмірковував над дурістю місіс Геррієт Дю Беррі Моссман та багатьох людей, подібних до неї. Якби вона була чесною щодо шуби та суконь і одразу пред’явила їх, митний збір був би невисокий, особливо для такої очевидно заможної людини. Молодий митник, який хоча й помітив светри, скоріш за все, не переймався б ними; і точно ніхто б не перевіряв сумочку жінки. Працівники митниці знали, що чимало мандрівників займаються невеликою контрабандою, і здебільшого ставилися до цього терпимо. Також, якщо їх просили, вони допомагали людям складати до однієї купи речі, які оподатковуються високим митом, і давати на них дозвіл на безмитне ввезення, а мито збирати за іншими статтями, на які поширювалися нижчі тарифи.
Люди, яких затримували, платили істотно більше, а інколи й одержували судові позови, і майже завжди це були скнари, на кшталт місіс Моссман, які намагалися дістати все й одразу. Гаррі Стендіша сьогодні пригнічувала кількість подібних людей.
Він із полегшенням побачив, що двері виходу на Рейс Два «Транс Америки» ще не зачинили й кілька пасажирів ще проходять реєстрацію. Його уніформа митної служби США слугувала пропуском до будь-якого місця в аеропорту, тож зайнятий агент відправлення навіть не підвів очей, коли інспектор Стендіш пройшов повз. Цьому працівникові, як помітив Стендіш, допомагала рудоволоса жінка, агентка з обслуговування пасажирів, яку, як він знав, звуть місіс Лівінґстон.
Інспектор увійшов до телетрапа, що вів до туристичного відсіку; одна зі стюардес стояла біля задніх дверей. Він усміхнувся.
— Я тільки на хвилинку. Не летіть, поки я на борту.
