Зараз пів на шосту, й вони всі чекають на неї, з відкритими на чистому аркуші зошитами, з ручками напоготові. Вони полюбляють ручки: перові, триколірні кулькові, і навіть такі, що мають у запасі дванадцять балончиків із різними чорнилами. «П’ятнадцять хвилин на вільну тему», — каже Сара, й вони починають вкривати літерами білі сторінки своїх зошитів. Вона спостерігає за ними. Їхній вік — від тридцяти до приблизно шістдесяти. Три жінки та один чоловік. Вони — це, за їхніми власними словами, молода матуся, домогосподарка на пенсії, акторка та ландшафтний дизайнер. Сара за ними всіма спостерігає й думає про вечерю. У неї є розморожена курка та залишки солодкої картоплі, але потрібні ще якісь овочі. Треба буде дорогою додому десь зупинитися й щось купити. Їй також потрібно ще щось. Чогось бракує, але вона не може згадати, чого. Це — щось маленьке, що швидко псується.
«Гаразд, — каже Сара. — Завершуйте». Вона чекає. «Тож почнімо. Деббі», — звертається вона до акторки. У Деббі довге волосся й блідо-блакитні очі. Ніс можна назвати досить великим. Це рішучий ніс, гарний і прямий. Усі, включно із Сарою, беруть аркуші з віршем, який Деббі написала минулого тижня, і Деббі, відкинувши назад волосся, починає декламувати речитативом:
Помідори! Ця думка виринає у Сари сама собою. Ось що їй треба купити, бо ті, що в холодильнику, зіпсувалися.
«Зауваження? — запитує Сара. Всі мовчать, тож вона починає сама. — Деббі, це було дуже сильно. Мені подобається, як у вас плавно розвивається динаміка. Є якась ритмічна експресія припливу й відпливу в цьому образі. Ви свідомо обрали слово “фол”?».
«Де?» — питає Деббі.
«Там, де ви написали “фол повітря”».
«О, це було ненавмисно», — каже Деббі.
«Тоді можна його замінити, — пропонує Сара. — Хтось ще прокоментує?».
Мішель (молода матуся) каже: «Я помітила, що ви ніде не вживаєте великих літер, лише в словах «Я» та “Єва”».
«Так, я зробила це тому, що вважаю, що великі літери та пунктуація порушують течію вірша, до того ж вони асоціюються у мене з чоловічою ідеологією та ієрархією, з чимось таким дихотомічним, орієнтованим на “або — або”, “ніч — день”, “так — ні”, а я бачу в Єві радше посередницю. Але я не хотіла писати “я” та “Єва” з маленької літери, бо мені здається, що ця ідея в якомусь сенсі належить Е. Е. Каммінгсу[304], а я намагалася повернути це Я жіночому голосу».
«Тут ідеться про повалення», — каже Браян, ландшафтний дизайнер. Колись він був студентом, потім через наркотики на десять років опинився на узбіччі, а тепер надолужує згаяний час. Це неприродно худорлявий чоловік, сильно засмаглий, із ледь помітною борідкою.
«Ну так, і це дуже близько до того, що я збираюся зробити прямо зараз, — каже Деббі. — У мене зараз конфлікт із моїм бойфрендом через моїх кішок».
Потім Браян починає читати свій «Діалог між Яковом і янголами на драбині».
