Андрій Лаговський полностью

НЕ ПОРОЗУМІЮТЬСЯ

ТУАПСЕ

ДІАРРЕЯ

ЗА СВЯТИМ ЄФРЕМОМ СІРІНИМ

II

ПРОКЛЯТА смоковниця

ПОРОЗУМІЛИСЯ

notes

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31

32

33

34

35

36

37

38

39

40

41

42

43

44

45

46

47

Бібліотека шкільної класики

Дгатангел Кримський

Ж ШЩ0

Андрій /Ісгоеський

Київ

Національний книжковий проект

Андрій

/Іаговський

Роман

ЧАСТИНА ПЕРША

НЕ ПОРОЗУМІЮТЬСЯ

(Із життя істериків)

І

Дочекався я свого святонька.

Виряджала в світ мене матінка...

— Нехай, сину мій, ми працюємо,

Нехай цілий вік ми горюємо —

Та не всі ж, як ми, в землі риються:

Може, є такі, що і миються.

Як знайдеш таких, милий синочку,

Простели себе, як рядниночку.

Чоло з похилу не поморщиться,

Спина з похилу не покорчиться,

Спина з похилу не покривиться,

Зате ступить пан і подивиться.

Зате ступить пан на покірного І прийме тебе, як добірного.

І з панами ти привітаєшся,

З полем батьківським розпрощаєшся...

Перечитавши ці вірші, студент Андрій Іванович Ла-говський осміхнувся, бо щось згадав. Він стояв коло столу, перегортав свої листи, записки і всякі інші шпаргали, та й усе, що непотрібне, він одкидав набік, себто щоб знищити. Співомовку Руданського, що оце він узяв до рук, він давно-давно колись переписав був сам, власною рукою, вже тому год вісім, ще тоді як був гімназистом та здобув од своєї матері один курйозний лист. Того листа він тоді пришив був до віршів і переховував обидва документи вкупі.

Перегорнувши сторінку далі, Лаговський побачив і того самого материного листа. Мати була неписьменна — посла-ніє до сина зложив їй якийсь писака під її диктант. Як перечитав Лаговський ту писульку, він знов осміхнувся, та вже якось криво й кисло. От що стояло там:

«Г. Громопіль Київськ. губ. 186/86.

Дорогий Андрійку!

Посилаю тобі три карбованці. Не трать їх марно, бо мені гроші не легко приходяться. За твою харч і за твою кватирю заплачено вже згори, так на що б ти мав втрачатися іще? Ці три карбованці — то вже тобі самому, на дрібні розходи. Тільки ж коли що купуватимеш, то купуй так, щоб ніхто не бачив: чужі люди збоку дивитимуться — будуть думати, що ти дуже багатий; то й стипендії ти не дістанеш. Найбільше про-сю: тютюну не купуй, бо як довідається начальство, що ти заживаєш, то сключать тебе з гімназії. Шануйся, мій сину, слухайся старших. Не заводься з товаришами та й не приятелюй з ними, бо пуття од них не навчишся. А найбільше — годи вчителям. Будь до них привітний, ласкавий, покірний; директора дуже поважай, не сперечайся з ним; як де зустрінеш, то низенько вклонися. Спина, як поклонишся, не зламається, а отже ж усі вчителі тебе полюблятимуть. Ласкаве телятко дві матки ссе.

Цілую і благословляю. Твоя мати

А. Лаговська».

Все це було писано поганою російською мовою, з безліччю помилок, а вкінці додано: «А по ея покорнейшой прозь-бе писал отставной унтер-офицер Л. Стеценко и вам од себя кланяется».

— Нещаслива дикарка! — сумно сказав собі студент. — Три годи я вже її не бачив. Чи обмінилася вона хоч трохи? А от післявзавтрього побачуся з нею та побалакаю... Ну, а з листом що робити? Подерти чи далі ховати? Ат! Сховаю на незабудь.

Це кажучи, він поклав листа і вірш до шкатулки, а там далі поглядів на годинник. Було якраз вісім.

«Час іти каву пити... — подумав собі він, щирісінько-та-ки радіючи, бо цілісіньку ніч не міг заснути, і в голові йому тепер гуло. — Може, як кави вип’ю, то голова посвіжішає. Пан і пані вже, мабуть, повставали та вже, десь певне, сидять у їдальні... А цікаво б знати, чи здобули вони телеграму од мого вченика?»