Риндін першим «сів» біля стола, прийнявши звичайну позу людини, що сидить. Цьому допомогло й те, що він защепнув навколо кожної ноги під столом пружинні кільця, пристосовані під квадратною панеллю. Його приклад наслідували й інші. Тепер кожен був наче прикріплений до стола вище колін, не доводилося побоюватися, що необережний різкий рух відштовхне людину від стола і винесе її на середину каюти.
Навколо стола в повітрі сиділи три мандрівники в космосі. Вони посміхалися, поглядаючи один на одного. Справді, вигляд людини, яка по суті ні на чому не сидить, незважаючи на схожу позу, а просто висить у повітрі, був досить кумедним. Втім, таке відчуття тривало дуже недовго. Вже через хвилину—дві члени експедиції забули про це. Риндін все ж таки попередив ще раз:
— Без різких рухів, друзі! Інакше й пружинні кільця не врятують. Пам’ятайте золоте правило: дія дорівнюється протидії. Якщо ви натискуєте на якусь річ, ви з такою самою силою відштовхуєтеся від неї.
— Як Вадим від стінки, — підморгнув Ван Лун.
Сокіл і собі посміхнувся, згадавши, як його кидало від одної стіни каюти до другої.
— Ну, почнемо ж таки!
Микола Петрович узяв одну з пляшок, вийняв з неї корок і перевернув пляшку шийкою вниз. Як і слід було чекати, з неї не вилилося ані краплини. Тоді Риндін підніс пляшку до своєї чашки — також незвичайної форми: вона звужувалася вгору. Він устромив шийку пляшки у верхню частину чашки і злегка натиснув на гумові стінки. З шийки повільно виповзла велика червона краплина вина. Вона також явно, не бажала відокремлюватися від пляшки; незважаючи на її досить великий розмір, ця краплина зразу ж таки ховалася назад, у пляшку, варт було тільки зменшити тиск на гумові стінки.
Риндін трохи струсонув пляшку:
— Ну, відокремлюйся!
Велика краплина вина відірвалася від шийки і залишилася в чашці.
— Перший бокал готовий! Давайте ваші!
В такий же спосіб Риндін наповнив чашки товаришів, поставив пляшку назад у затискувач на столі і підніс свою чашку:
— Наш перший тост — за велику Радянську Батьківщину, за радянський народ, за успіх того, що доручено нам Батьківщиною! — урочисто вимовив він.
Кожен узяв по тонкій скляній трубочці і через неї випив вино. Першим відірвався від чашки Сокіл.
— Чудове вино, — сказав він. — Ніколи ще не пив такого!
— Скажу, воно ж таки космічне, — відгукнувся Ван Лун.
— Але трубочка страшенно заважає, — вів далі Сокіл. — Куди краще й приємніше було б пити без неї, прямо з чашки.
— А ви спробуйте, якщо для вас замало добре відомих усім нам теоретичних даних, — хитро підморгнув Ван Луну Риндін.
— Та ні, я розумію, що це необхідно. А все ж таки цікаво спробувати. Невже не впораюся, навіть якщо буду дуже обережним? — заявив Сокіл.
Геолог випустив трубочку із пальців: вона не залишилася висіти в повітрі, а повільно попливла до столу. Ван Лун з цікавістю стежив за Соколом, який підніс чашку до рота, спробував потягти з неї вино.
— Так, так, невгамовний ви експериментатор, — жартівливо підохотив Сокола Риндін. — Енергійніше!
Рука Вадима Сокола здригнулась, чашка хитнулася. І тієї ж секунди з неї вилетіла велика куляста краплина вина завбільшки з яблуко. Гойдаючись у повітрі і виблискуючи круглими боками, вона пролетіла повз голову Сокола і линула далі вздовж каюти.
— Ловіть, ловіть! — вигукнув Ван Лун. — Вино відлітає!
Краплина пливла в повітрі далі й далі.
— І справді, доведеться вам ловити цю краплину, адже інакше вона розтечеться по першій же речі, з якою зіткнеться, — перемагаючи сміх, сказав Микола Петрович.
Сконфужений Сокіл висмикнув ноги з пружинних кілець під столом і кинувся навздогін за краплиною. Але спіймати її було нелегкою справою. Від найменшого коливання повітря кругла краплина зразу ж таки відхилялася вбік, змінюючи свій напрям. Сокіл наполегливо переслідував її, перехоплюючи руками петлі в стінах, стояки й поруччя. Проте краплина, наче жива істота, кожного разу ухилялася від нього, підштовхувана коливаннями повітря, які мимоволі робив своїми рухами Сокіл.
— Мабуть, доведеться ловити прямо в рот. Руки дуже-дуже зайняті! — незворушно зауважив Ван Лун, стежачи за намаганнями Вадима.
Сокіл видимо розгубився. Різким рухом витягненої вперед руки він спробував настигнути краплину і схопити її, забувши, що це рідина. Йому пощастило таки зачепити краплину рукою — і одразу ж вона зникла. Червоне вино миттю обліпило руку Сокола, хутко розтеклося по пальцях і далі під рукав. На манжеті сорочки Вадима з’явилася яскраво-червона пляма. І ціла кисть начебто одяглася в червону рукавичку: вино тонким шаром вкрило її.
Риндін і Ван Лун дружно сміялися, поки Сокіл, повернувшися до столу, збентежено витирав руку серветкою.
— Ну, жертва цікавості, переконалися тепер, що з трубочкою зручніше й безпечніше? І що взагалі, мабуть, не варт ревізувати дані нашої підготовки? — поцікавився Микола Петрович.
Сокіл мовчки кивнув головою. Так, очевидно, цей експеримент був зайвим…
