— Вони... їх, — управитель дістав носовичка і почав обмахуватися, ковтаючи повітря. — Ви вбили його! Вбили всіх...
— Дивовижна спостережливість, — сказав Ярема. — Як тебе звати, діду?
Мажордом не витримав та почав блювати прямо там, де стояв.
— Гарне ім'я, — Гнат дістав позолочений портсигар магната, покрутив та сховав собі до кишені. — Так тебе і зватиму.
— Сюди прямує загін лицарів Ордену, — повідомив Пилип управителю, коли той повернув увесь сніданок на землю та трохи оговтався. — Нам наказано зібрати всіх мешканців маєтку в одному місці.
— Думаю, бенкетна зала підійде, — продовжив Северин. — Ви знаєте всіх тутешніх працівників та де їх знайти.
Мажордом протер кутики рота носовичком. На його чолі блищали великі краплі поту.
— Ти не думай, що маєш вибір, старе пердло. Або робиш, що ми тобі скажемо, — сказав Гнат, граючись великим мисливським ножем, який дістав у чергового небіжчика. — Або ляжеш відпочити поруч із паном, як годиться найвідданішій хвойді.
Управитель опанував себе та виструнчився, набувши якомога більш гідного вигляду.
— Що... Що потрібно зробити, панове? — очі його панічно перебігали від тіла до тіла.
— Для початку скажи, чи це всі мисливці, або когось не вистачає? — спитав Северин. — Поглянь уважно.
Мажордом швидко оглянув мертвих, пошепки бурмочучи імена та загинаючи пальці.
— Так, усі. Пан Борцеховський, єгер, псар, дванадцять охоронців. І два старші лакеї, яких узяли на полювання вперше.
— Не брешеш, падлюко? — спитав Гнат погрозливо.
— Навіщо мені брехати, шановний...
— Аби врятувати когось із цих виродків.
— Той, кого я волів би врятувати, вже мертвий, — відказав прислужник блякло.
— Брате Малюче, допоможеш пану? — спитав Северин.
Він помітив, як шляхтич принишк, заціпенів, а його скляний погляд блукав по двох лакеях, яких він убив першими.
— Що ти сказав, братику? — Ярема потрусив гривою.
— Питаю, чи підеш до палацу? — лагідно перепитав Северин і на додачу махнув рукою в потрібному напрямі. — Збереш там усіх мешканців, а ми складемо небіжчиків усередині та приєднаємося до вас.
— Зроблю, — Ярема подивився на нього з вдячністю. — Зберу там усіх. У бенкетній залі.
— Не забудь забрати у цього послужливого пана ключі від усіх дверей, — додав Пилип. — Адже пан не спробує отруїти нас чи пристрелити з-за гардини?
— Слуга лише виконує накази, — відповів мажордом.
Він повернув собі спокійний, сповнений поваги образ, який псував тільки кутик рота, що зрідка посмикувався.
— Як тебе звуть? — повторив питання Яровий.
— Стефан, пане лицарю.
— Показуй дорогу, Стефанику, — Ярема згріб решту свого майна і махнув пірначем.
Мажордом вклонився, кинув останній погляд на мертвого Борцеховського та повів шляхтича до палацу.
— Сподіваюсь, Малюк упорається, — мовив Северин, проводжаючи їх поглядом.
— Упорається, — відгукнувся Пилип. — Після цієї ночі він із будь-чим упорається.
Ніч, яка об'єднала нас міцніше, ніж усі попередні тижні, — подумав Чорнововк. І його штрикнув спогад про Савку.
Поки Гнат завершував обшуки, Чорнововк і Олефір носили тіла до будинку та викладали їх рядами на підлозі. Пилип заразом відчинив усі вікна.
— Нехай вистигне, так краще збережуться.
Коли з мисливцями було покінчено, троє характерників завмерли над тілом брата Кременя. Северин відчував, як по їхній невидимій броні повзуть тріщини. Вони дійшли до межі.
— Кременя... потрібно окремо, — прошепотів Северин, стиснувши кулаки. — На лаву, чи в іншу кімнату...
Пилип кивнув і протер очі.
— Візьміть хтось його... Його голову, — попрохав Гнат дивним високим голосом. — Я не можу... Не можу навіть дивитися.
Олефір нахилився та обережним рухом підхопив голову Марка. Перевів подих і рушив до будинку. Бойко взяв тіло за ноги, а Северин під пахви, і вони повільно посунули у дім.
Вишняка поклали в окремій кімнаті, на велике ліжко, вкрите кудлатою ведмежою шкірою. Пилип обережно прилаштував голову там, де вона мала бути, після чого здалося, ніби на шиї Марка проліг великий чорний шрам.
— Його застрелили, — Пилип вказав на груди.
На чорному кунтуші навколо дірки розпливлася майже невидима темна пляма.
— Стріляли зі спини... Прямо в серце. Помер миттєво, — виснував Северин.
— Я прокинувся від того пострілу, — згадав Пилип. — Але мене все одно заскочили.
— Не вірю власним очам, — Гнат потрусив головою. — Хочу оживити цього магнатського виродка, а потім взяти тупу пилку та відпиляти його баняк!
— Навіщо Борцеховський вирішив обезголовити його? — спитав Пилип тихо.
— Аби розчавити нас, — відповів Северин. — Або задля розваги.
— Я його дохлу довбешку теж відрубаю, — прогарчав Гнат. — І лайна на неї навалю!
— Облиш, брате, — сказав Северин. — Давайте краще повертатися... Не можу я тут більше.
Лакеї, кухарі, покоївки, скотарі та інші численні працівники, без чиїх рук за лаштунками не може дихати жоден маєток, заповнили бенкетну залу гамірною юрмою. Зазвичай загальний збір оголошувався раз на рік, перед Різдвом, але до нього було ще два місяці. Тож для чого їх покликали?
