Поки відьма нарізала хліб, шукала мед і заварювала м'ятний чай, Северин роззирнувся. Тут нічого не змінилося: розвішані по стінах та під стелею численні пучки всіляких висушених трав, підкова, козячі роги, різноманітні мішечки, завалений книгами та пір'ям стіл, купи скринь попід стінами... тільки його кут тепер належав Ліні.
На ліжку Соломії лежала зачитана «Конотопська відьма», яку Соломія обожнювала, як Гнат полюбляв «Енеїду». Вона щоразу реготала, коли перечитувала її, та примовляла «Ох вигадник, ох і накрутив». Соломія зналася зі справжньою відьмою з-під Конотопа та при кожній зустрічі брала її на кпини улюбленими цитатами.
— Пригощайся, — Соломія посунула до нього горнятко чаю та хліб із сиром.
Поки він їв, Соломія поновила компрес Ліни, кинула ще трав до піали та обережно крапнула на губи дівчини прозорого зілля з крихітної синьої пляшечки.
— Востаннє ми бачилися за неприємних обставин, — зауважила Соломія, повернувшись за стіл.
— Ти про сварку? То минуле, — відмахнувся Северин.
— Ще Ігор загинув, — вона похитала головою. — Я дізналася нещодавно. Твій вчитель написав листа. На відміну від декого іншого, хто листів не пише та поводиться так, наче мене на світі не існує.
— Вибач, Соломіє, винуватий. Останній рік я справді не писав, — Северин одразу пішов у контратаку: — Але чому ти не слала мені тих клятих птахів, як Ліна? Неможливо забути про листа, коли тебе постійно дзьобають та каркають на вухо. І зручніше, і швидше простої пошти.
Але поряд не стояло з дубами, подумки додав він.
— Не мала змоги, — Соломія помахала рукою у невизначеному жесті, яким завжди позначала відмову від пояснень. — Ще рік не зможу.
— Чому так?
— Невеличкі відьомські секрети. Ти також не все мені розповідаєш, еге ж?
Йому лишалося тільки кивнути.
— Але як рік мине... Не знатимеш, куди подітися від моїх пернатих кур'єрів.
— Звучить весело, — сказав Северин. — Щодо листа від мого вчителя, то Захар просто чудова людина. Мені з ним дуже пощастило.
— Безсумнівно. Хоч він і не полюбляє мене та Ковен загалом, але пише дуже люб'язно, — відьма помовчала та спитала обережно: — Ти сильно переживав смерть?
— Батька?
— А відтоді багато померло?
У тоні її була недоречна іронія, яка не сподобалася йому.
— Так, — відкарбував Северин. — Відтоді померло багато. Я поховав характерника, якому після смерті відтяли голову, аби кинути мені під ноги. Того, хто це зробив, я зарубав шаблею. Іншого я вбив ударом ножа в шию та ще одного поцілив пострілом у голову. Також один ренегат застрелився у мене на очах. Я двічі ходив між розкиданих на землі небіжчиків, носив їх, наче мішки з картоплею, та складав рядами.
Уперше вона не витримала його погляду.
— Ти... стрімко подорослішав, — промовила Соломія. Він мовчки допив чай.
— Що у тебе на серці? — спитала відьма тихо. — Чим я можу допомогти?
Северин подумав та вирішив зізнатися:
— Не збагну, чому Ліна тоді так жорстко відповіла.
Відьма кивнула і сумно посміхнулася.
— Мабуть, у тому моя провина... Коли прийшли листівки, Северине, вона дуже зраділа. Багато разів перечитувала твій лист і посміхалася. Я бачила, як вона сяє... А потім спитала, що було між мною та Ігорем, — Соломія провела пальцем по столу, малюючи невидимі візерунки. — Вона і раніше питала... Але тепер зажадала подробиць: як і чому так сталося, що я взяла виховувати його сина від іншої жінки... Я розповіла, а Ліна засмутилася. Саме тут приїхав ти.
— Он воно що.
Він відсунув залишки вечері.
Стара болісна тема, яку він завжди старанно оминав, його давній страх, який нарешті прозвучав уголос... Прийшов час покінчити з ним.
— Отже, — він зібрався духом. — То що було між тобою та Ігорем?
Відьма помовчала та спитала у відповідь:
— А що між тобою і Ліною?
Йому все стало зрозуміло.
— Я кохала твого батька, — додала Соломія. — Попри все, що сталося між нами... У житті.
— Дякую, що прихистила мене.
— Це твій дім, Северине, — Соломія обвела долонею стіни, а потім вказала на себе. — Я не твоя рідна мама і ніколи не прагнула замінити її. Але все одно завжди рада тобі.
Северин підхопився до неї і міцно обійняв жінку.
— А я завжди готовий захистити тебе, як захистив Ліну.
Обидва глянули на молоду відьму. Дівчину огорнув сон, а на вустах розквітла слабка, ледь помітна усмішка.
— Година пізня. Тобі розстелити на підлозі?
— Я поїду.
— Куди ти зібрався попри ніч? — Соломія сплеснула руками. — Краще виспись, поснідай! Ліна вранці прокинеться, зможеш порозмовляти з нею.
Він не хотів розмовляти з нею.
— Я поїду, — повторив Северин.
— Упертий, як Ігор, — зітхнула Соломія. — От куди тебе чорти несуть?
— Вони мене вічно кудись несуть.
Чорнововк знову обійняв її.
— Бережи себе, Северине.
— І ти бережи себе... і Ліну також.
***
Невисокий тонкий пагінець похитувався на вітрі. Він уже вистрілив першими тендітними гілочками, які, здавалося, можна зламати двома пальцями. Проте це було оманливе враження: за зовнішньою крихкістю ховалося вперте й гнучке деревце, яке вже за кілька років мало перетворитися на чорного велета з химерним гіллям, схожого на того, що височів поруч.
— Привіт, мамо, — сказав Северин. — Здрастуй, тату.
