В селі у господаря жили два пси. Довелося якось повз ворота проїздити незнайомцеві. Один пес вискочив, погавкав, доки чоловік не зник з очей, і повернувся до двору.
- Що ти з цього маєш? - спитав другий.
- У всякому разі не так нудно,- відповів той.
- Але ж не всі переїжджі,- сказав розумний,- такі, щоб їх мати за ворога нашого господаря. Коли б так, то і я б служби своєї не занедбав, гавкав, хоч іще з минулої ночі мене непокоїть пошкоджена вовчими зубами нога. Собакою бути - це річ непогана, а от даремне брехати на кожного - зле.
Сила: Розумний чоловік знає, що ганити, а дурний базікає без пуття.
Неподалік від озера, з якого визирали жаби, сидів на гілці й виспівував Чиж. Поблизу нього крякав собі й Ворон, та, бачачи, що Чиж не полишає співати, сказав:
- Чого ще й ти сюди пнешся, жабо?
- А чому це ти мене звеш жабою? - спитав Чиж Ворона.
- Тому що ти так само зелений, як та жаба.
- Коли я жаба,- мовив на те Чиж,- тоді ти сам справжнісінький жабур, бо спів твій дуже схожий на жаб'ячий.
Сила: Серце і звичаї людські, а не зовнішні якості мають свідчити за те, хто ти є. Дерево по плодах пізнається.
У давнину, коли ще черепахи вчилися в орлів літати, молодий Жайворонок сидів недалеко від того місця, де одна зі згаданих черепах, як у байці мудрого Езопа розповідається, навчаючись літати, впала з великим шумом і грюкотом на камінь. Жайворонок злякався і, тремтячи всім тілом, сказав своєму батькові:
- Батечку! Біля тієї гори, мабуть, сів орел, про якого ти мені розповідав колись, що то найстрашніший і найсильніший з усіх птахів…
- А чому тобі так здалося, синку? - спитав старий.
- Батечку! Коли він сідав, я такої швидкості ще не бачив і шуму та гуркоту такого ніколи не чув.
- Любий мій синку,- сказав старий,- ти маєш молоденький розумець… Знай, друже мій, і завжди співай отаку пісеньку:
Сила: Багато людей без природи починають великі справи, та погано кінчають. Добрий намір і кінець - всякій справі є вінець.
Тулуб, одягнутий у розкiшну франтовиту дорогими прикрасами одiж, величався перед Головою i дорiкав їй тим, що на неї й десятої частини не припадає того багатства, яке має вiн.
- Слухай-но, дурню! Коли може помiститися твiй розум у черевi, то затям, що так робиться не через велику твою вартiсть, а тому, що годi тобi обiйтися таким малим, як це можу я, - вiдказала Голова.
Фабулка ця для тих, хто честь свою на самiй пишнотi поклали.
Чиж, вилетiвши на волю, зустрiвся з давнiм своїм приятелем Щиглем, i той спитав його:
- Як ти, мiй друже, звiльнився? Розкажи менi!
- Дивом,- вiдповiв полонянин. - Багатий турок приїхав посланником у наше мiсто i, прогулюючись задля цiкавостi по торговицi, зайшов у наш пташиний ряд, де нас бiля чотирьохсот висiло в клiтках одного господаря. Турок довго дивився зi спiвчуттям, як ми одне перед одним виспiвували, i спитав нарештi:
- А скiльки хочеш грошей за всiх?
- Двадцять п'ять карбованцiв, - вiдповiв той.
Турок, не кажучи й слова, заплатив грошi, звелiв подавати собi по клiтцi й випускав нас на волю, тiшачись i задоволено позираючи, як ми розлiталися.
- А що ж тебе, - спитав товариш, - замануло в неволю?
- Солодкий харч та гарна клiтка, - вiдповiв щасливець, - але тепер, доки житиму, дякуватиму Боговi такою пiсенькою:
Колесо годинникової машини спитало у Другого:
- Скажи мені, а чого ти гойдаєшся не так, як ми, а в інший бік?
- Мене,- відповіло Друге,- так зробив мій майстер, і сим я вам не лише не заважаю, але ще й допомагаю, аби наш годинник мав єдиний шлях по сонячному колу.
Сила: У людей з різними природними нахилами і життєві шляхи різні. Одначе всім один кінець - чесність, лад і любов.
Сорока Орлові казала:
- Скажи мені, чи тобі не набридло невпинно вихором шугати у безкраїх небесних просторах - то вгору, то вниз, наче по гвинтових сходах?…
- Я б нізащо на землю не спустився,- відповів Орел,- коли б тілесна потреба не приневолювала мене до того.
- А я б нізащо не залишала міста, коли б була орлом,- сказала Сорока.
- Я б теж так робив,- мовив Орел,- коли б був лише Сорокою.
