Ця феєрично-захоплива історія відбувається в сучасному Лондоні. Але не в тому, про який ми знаємо, а в Лондоні, контрольованому чарівниками, де чимало всіляких демонів — джинів, бісів, афритів та інших мастаків магічного світу... Щоб здійснити свій задум, Натаніель — юний учень чарівника — таємно викликає стародавнього (якому п'ять тисяч років!) зухвалого джина Бартімеуса. Перед джином стоїть нелегке завдання — викрасти у Саймона Лавлейса, досвідченого і безмежно жорстокого мага, всемогутній Амулет Самарканда. І ось Бартімеуса з Натаніелем закручує моторошний вир найприголомшливіших пригод...Цей світовий бестселер уже встиг знайти мільйони відданих шанувальників серед читачів усіх вікових категорій.
З
Володимир Панченко
«Це перший дитячий письменник з часів «Мандрів Ґуллівера», що так майстерно поєднує моторошні фантастичні пригоди з яскравим гумором... Дія роману надзвичайно кінематографічна, проте найчудовіше в ньому — тонке сатиричне відображення сучасності. Фінал книжки чарує своєю неоднозначністю. Зловісний світ, вигаданий Страудом, сповнений химерності та енергії».
«Зацікавившись цією новою трилогією, ви не помилитесь... Дотепні зауваження джина у вигляді коментарів роблять цей роман по-справжньому особливим — і одразу викличуть у читачів бажання дізнатись, що ж було далі».
«Насправді єдина суттєва подібність між Страудом і Ролінґ полягає в тому, що вони не вважають своїх юних читачів дурнішими чи ранимішими за дорослих».
«Голос Страуда — достатньо чіткий і щирий для того, щоб переконати будь—кого з тих, хто має сумніви. Його герої вплутуються у змову, що має на меті повалити уряд, — і це врешті дає нам прекрасний твір, гідний показу на великому екрані. До того ж, це чудова пригодницька річ для дітей — сповнена гумору, дії, напруження й чарів... її цілком можна обговорювати на ігровому майданчику».
«Обидва герої — і джин, і хлопець — діють у світі, описаному з надзвичайно захопливими подробицями... Пригоди Натаніеля й Бартімеуса по-справжньому тішитимуть нас більш ніж на 400 сторінках. Розповідь майстерно переходить від першої до третьої особи й назад; голос Бартімеуса — насмішкуватий і зухвалий, тоді як історія Натаніеля зворушливо й тонко показує нам, як хлопець намагається утвердитись у світі, який завжди його зневажав».
«Ця книжка тягла мене до себе, неначе магнітом... Важко сказати, яка її частина сподобалася мені найбільше, бо вона вся чудова. Не можу дочекатися наступної книжки трилогії. Раджу прочитати цей твір усім, хто має 9 чи більше років».
«Це найприголомшливіша з усіх історій про джинів... Вона ніби переносить вас до іншого світу».
«Драматична, дотепна й абсолютно гіпнотично приваблива історія».
Jonathan Stroud
THE AMULET SAMARKAND
The First Book of Bartimaeus Trilogy
THE AMULET OF SAMARKAND: ® Jonathan Stroud, 2003
First published in Great Britain by Doubleday,
an imprint of Randon House Children's Books
Право Джонатана Страуда на авторство цього твору застережене відповідно до Акту про авторське право, дизайн і патенти, 1988.
Книга оцифрована спільнотою БУКХАБ. Якщо вам сподобалась дана книга, обов'язково придбайте паперову.
Ця та сотні інші оцифрованих книг в телеграм каналі "БУКХАБ" @bukhab
У кімнаті хутко холоднішало. Штори взялися льодом, а люстра обросла товстою крижаною кіркою. Нитки розжарювання в лампочках скулились і потьмяніли, а свічки, що стриміли звідусіль, ніби поганки, — затріпотіли й згасли. Померкла кімната наповнилася жовтою, задушливою сірчаною хмарою, в якій крутились і корчились розпливчасті чорні тіні. Здалека долинув багатоголосий гамір. Щось із силою натиснуло на двері, які вели на сходи. Двері вигнулися всередину — деревина аж застогнала. Підлогою затупали невидимі ноги, а невидимі вуста зашепотіли прокльони з-за ліжка й з-під стола.
Сірчана хмара перетворилася на товстий стовп диму, що викидав тонкі щупальця. Вони лизали повітря, наче язики, й тут-таки задкували. Стовп завис усередині пентакля, запінився й полинув угору, мов дим над вулканом. На одну ледь відчутну мить усе завмерло. А тоді серед диму з’явилося двоє жовтих вирячених очей.
То ж був новачок — я захотів налякати його.
І це мені пречудово вдалося. Десь за метр від мене, в другому пентаклі — меншому, заповненому іншими рунами, — стояв блідий, мов крейда, чорнявий хлопчисько, який тремтів і цокотів зі страху зубами. Чоло його вкрив піт, що тут-таки перетворювався на паморозь і зі стукотом, наче град, падав на підлогу.
Я, звісно, постарався як слід, та яка з того користь? Йому ж заледве дванадцять років! Очі витріщені, щоки запалі. Сумнівна потіха — страхати до смерті такого жовтодзьоба![1]
Отож я просто ширяв у повітрі й сподівався, що закляття визволення не забере в нього багато часу. А сам — заради розваги — оточив його пентакль синім полум’ям. Вогонь удавав, ніби хоче прорватися всередину й схопити хлопчину. Звичайно, то був лише фокус. Я вже все перевірив—і побачив, що печатку накладено правильно. Жодної помилки. На жаль.
