Страйк знову звів очі на будинок, не побачив нічого нового й зазирнув у кінець книжки, яка на завершення пропонувала ще чимало припущень, здогадів і притягнутих за вуха теорій. З одного боку, Оукден натякав, що Марго сама накликала на себе трагедію розкутою і зухвалою поведінкою — ходила в корсеті, носила кролячі вуха, нахабно вийшла за рамки класу, в якому народилася. З другого боку, своє життя вона прожила в оточенні потенційних убивць. Жоден пов’язаний з Марго чоловік не уникнув уваги Оукдена — ні «чарівний і безсовісний Стіві чи то Датвейт, чи то Джекс», ні «авторитарний фахівець із захворювань крові Рой Фіппс», ні «мстивий ґвалтівник Джулз Бейліс», ні «темпераментний ловелас Пол Сатчвелл», ні горезвісний секс-монстр Денніс Крід».
Страйк уже хотів відкласти книжку, коли звернув увагу на сторінки з темнішими берегами ближче до середини. Мабуть, фотографії. Він розгорнув книжку знову.
Крім уже знайомого портрету з газет і фото Марго й Уни в образі плейбоївських кроличок (Уна — фігуриста й усміхнена, Марго — велична, у хмарі білявого волосся), тут було лише три світлини. Всі — поганої якості; Марго на них потрапила випадково.
Підпис під першою повідомляв: «Автор, його мати й Марго». Дороті Оукден мала квадратну щелепу та сталево-сіре волосся і носила окуляри з піднятими кутиками. Вона стояла обличчям до камери й обіймала за плечі худого ластатого хлопчика зі стрижкою «паж»; хлопчик скривив гримасу, яка спотворила його риси. Страйкові згадався Люк, його старший небіж. Позаду Оукденів тягнувся широкими смугами газон, удалині виднілися гостроверхі дахи великого будинку. На галявині біля будинку щось стирчало; придивившись, Страйк вирішив, що це фундамент стін чи колон: мабуть, споруджують літній будиночок.
За Дороті й Карлом по газону йшла Марго Бамборо, несвідома того, що її фотографують. Вона була боса, у джинсових шортах і футболці, несла тацю і усміхалася комусь за межами фото. Страйк вирішив, що це фото зробили під час барбекю, яке організувала Марго. Будинок Фіппсів виявився розкішнішим, ніж він уявляв.
Перевіривши, як там ШМ,— машина так і стояла на місці,— Страйк роздивився ще два фото, зроблені на святкуванні Різдва в клініці Святого Івана.
Над стійкою реєстратури розвісили дощик, стільці з приймального покою згромадили в кутки. На обох світлинах Страйк шукав Марго — і знайшов. На першій вона тримала на руках маленьку Анну й розмовляла з високою чорношкірою жінкою — мабуть, Вілмою Бейліс. У кутку фото була струнка жіночка з круглими очима й каштановим волоссям, постриженим пір’їнами,— Страйк вирішив, що це молода Дженіс.
На другій світлині всі дивилися не в камеру або мали тінь на обличчі, крім одної особи. Виснажений і неусміхнений літній чоловік у костюмі та з зачесаним назад волоссям, здавалося, один звернув увагу на фотографа. Спалах зробив його очі червоними. Фото було підписано «Марго й доктор Джозеф Бреннер», хоча видно було тільки спину Марго.
В кутку цього фото Страйк побачив трьох чоловіків, які, судячи з незнятих пальт і курток, щойно прийшли на вечірку. Темний одяг зробив з них чорний прямокутник у правій частині фото. Всі троє стояли спиною до камери, але найкремезніший з трійці частково обернув голову в бік камери; було видно один довгий чорний бак, велике вухо, кінчик м’ясистого носа й око з опущеним кутиком. Ліва рука піднята — чоловік чухав щоку. На руці — великий золотий перстень з головою лева.
