— Знаю,— сказав Страйк і закурив,— я казав, що це був крайній захід, але лишилося всього три місяці. Я починаю думати, що треба буде навідатися до Гнійного Риччі.
Коли в травні до об’єктів стеження додався римо-католицький Дім опіки Святого Петра, агенція знову ледве встигала з усіма відкритими справами. Страйк хотів знати, скільки в притулку відвідувачів і коли вони приходять, щоб розуміти, у який час навідатися до старого бандита з мінімальним ризиком натрапити на його родичів.
Дім опіки стояв на тихій вулиці ще георгіанської доби на краю Клеркенвеллу: затишний зелений анклав, де цегляні будинки сіро-пісочного кольору пишалися неокласичними фронтонами й лискучими чорними дверима. Табличка темного дерева на стіні притулку була прикрашена хрестом і біблійною цитатою золотими літерами:
— Думка гарна,— прокоментував Страйк до Робін, коли вона змінювала його на вахті,— але без солідних грошей ніхто сюди не потрапить.
Приватний притулок для літніх людей був маленький і дуже дорогий. Працівники, яких детективи швидко навчилися впізнавати, носили темно-сині однострої і майже всі були іноземці. Був тут чорношкірий медбрат з Тринідаду, а ще дві білявки, які розмовляли між собою польською, коли вранці проходили повз котрогось із детективів, який одразу прикидався, що говорить по мобільному, читає газету чи з нетерпінням чекає на друга (який так і не приходив).
До притулку також регулярно приїжджали майстри педикюру й перукарі, та по двох тижнях спостереження агенція дійшла обережного висновку, що до Риччі навідуються лише по неділях, при цьому з рішучим виглядом людей, які виконують неприємний обов’язок. З тих фото, які з’являлися в пресі, легко було зрозуміти, хто з братів є хто. Лука, як влучно відзначив Барклей, мав такий вигляд, «ніби йому на голову впав рояль»: його лисий череп з помітними шрамами був плаский. Марко був дрібніший, тонший, мав більше волосся, зате випромінював ледь стримуване буйство, нетерпляче ляскав по дзвонику, якщо двері притулку відчинялися не одразу, дав запотиличника онуку, коли той впустив шоколадку на тротуар. Дружини братів обидві здавалися бувалими жінками, і ніхто з родини не міг похвалитися вродою, з якою у Робін асоціювалися італійці. Прадід сімейства, що німо сидів за брамою притулку, може, і був істинним латинцем, але його нащадки виявилися нудно блідими й англоподібними. Малий, який впустив шоколадку, взагалі був рудий.
Саме Робін перша побачила самого Риччі — на третю суботу спостереження за притулком. Під плащем на Робін була сукня, бо пізніше вони зі Страйком мали зустрітися з К. Б. Оукденом у готелі «Ста-форд» у пафосному Мейфері. Робін ніколи не була в тому закладі, але подивилася в інтернеті й дізналася, що п’ятизірковий готель зі швейцаром у капелюсі на дверях — один з найстаріших і найшикарніших у Лондоні; саме тому вона вдяглася на стеження так незвично. Раніше Робін маскувалася, якщо чатувала під притулком (надягала шапку, збирала волосся, міняла обличчя за допомогою темних лінз чи окулярів), тож не боялася бути собою, коли ходила туди-сюди вулицею і прикидалася, що розмовляє по телефону. Втім, вона все ж одягнула окуляри без діоптрій, які планувала зняти в «Стафорді».
Літніх мешканців Дому опіки Святого Петра час до часу виводили чи вивозили прогулятися до найближчого майдану, де був огороджений приватний сад, куди можна було потрапити тільки за допомогою ключа; там вони в теплих пледах дрімали чи насолоджувалися бузком і маргаритками. Досі агенція бачила тільки літніх жінок, які отак виходили на прогулянку, але сьогодні в групі, що спускалася рампою збоку будівлі, з’явився старий чоловік.
Робін негайно впізнала Риччі — не за перснем з левом (якщо він і носив його, то під картатим пледом було не видно), а за профілем, що його час зробив гротескнішим, проте не сильно змінив. Густа чорна чуприна стала темно-сивою, ніс і вуха зробилися величезними. Великі очі — схожі, на думку Страйка, на очі басета — стали ще виразнішими. Нижня губа в Риччі відвисла; медсестра-полячка везла його в бік майдану, щось бадьоро розповідаючи, але відповіді не було.
— Енід, голубонько, у вас усе добре? — гукнув чорношкірий мед-брат до слабої на вигляд літньої пані в смушевій шапці, яка ішла попереду групи. Жінка засміялася і кивнула.
