Образ Шарлотти нині всякчас витав у думках Робін, ніби темний портрет, який вона ніколи б сама не повісила. Відтоді як чотири роки тому їхні шляхи перетнулися на сходах на Денмарк-стріт, образ потроху набував форми та щільності завдяки подробицям, що їх Робін розповідала Ільза, й уривкам інформації з преси. Й от учора він зробився чітким: романтично-темне видіння втраченої присмертної коханої, що шепоче свої останні слова на вухо Страйкові, лежачи серед дерев.
І це був, як не глянь, дуже потужний образ. Одного разу жахливо п’яний Страйк зізнався Робін, що в житті не бачив жінки, вродливішої за Шарлотту; й от ця прегарна жінка, опинившись на межі між життям і смертю, вирішила написати Страйкові та сказати, що досі його кохає. А що може запропонувати прозаїчна Робін Еллакотт, що дорівняється до такої драми, до такого шалу емоцій? Актуальний графік, упорядковані рахунки й чашку чаю? Обличчя дуже боліло, і через це, понад сумнів, настрій Робін коливався між зблідлою веселістю і похмурими роздумами. Врешті-решт вона себе просто насварила: Страйк зробив перед нею безпрецедентне зізнання в прихильності, а ще вона більше ніколи не побачить Сола Морриса; є всі підстави радіти.
Очікувано, найгірше прийняла звістку про раптове звільнення Морриса Пат. Страйк повідомив їй новину вранці в понеділок, коли детектив і секретарка зіштовхнулися на порозі: він виходив, Пат — заходила. Обоє саме чекали на свою дозу нікотину: Пат дістала електронну цигарку, яку курила на роботі, Страйк витягнув пачку цигарок, якими зазвичай не димів у офісі.
— Доброго ранку,— привітався Страйк.— Я вам лишив на столі записку, треба зробити дещо, поки мене немає. Робін прийде о десятій. А...
Він уже відійшов, але повернувся.
— ...порахуйте зарплату Морриса до п’ятниці й перекажіть, будь ласка, на його рахунок. Він уже не прийде.
Страйк не став чекати на реакцію, тож на повну силу розчарування секретарки вилилося на Робін, коли вона прийшла до офісу о десятій. Пат слухала радіо, але вимкнула його, щойно Робін натиснула клямку дверей.
— Доброго ранку. А чому... ой, що в тебе з обличчям? — спитала Пат.
За два дні обличчя Робін мало ще гірший вигляд, ніж у суботу. Набряк зменшився, але навколо очей виступили сіро-червоні плями.
— Та випадково налетіла обличчям на дещо,— відповіла Робін, скидаючи пальто й вішаючи його на гачок.— Тож цього тижня на стеження я не виходжу.
Вона дістала з сумки книжку й пішла до чайника. В метро сьогодні всі на неї потай поглядали, і це було не дуже приємно; але говорити Пат, що винний лікоть Страйка, Робін не хотіла, щоб по можливості не підживлювати її антипатію до свого партнера.
— Чому Сол уже не прийде? — спитала Пат.
— Не впорався з роботою,— відповіла Робін, не обертаючись до Пат, і взяла з полиці два горнятка.
— Про що ти? — обурилася Пат.— Він викрив того чоловіка, що зраджував дружині з нянькою. І всі папери вчасно заповнював... на відміну від того юродивого шотландця.
— Знаю,— відповіла Робін.— Але з нього був кепський командний гравець, Пат.
Пат затягнулася нікотиновою парою і насупилася.
— Отой,— кивнула вона на стілець, на якому зазвичай сидів Страйк,— міг би в Морриса дечого повчитися!
Робін чудово розуміла, що не Пат вирішувати, кого партнери беруть на роботу, а кого виганяють; але, на відміну від Страйка, вона вважала, що Пат як член їхньої маленької команди заслуговує знати правду.
— Його не Корморан вирішив звільнити,— сказала вона, розвернувшись до секретарки,— то я так захотіла.
— Ти! — здивувалася Пат.— Я думала, ви одне одному подобаєтеся!
— Ні. Він мені не подобався. Серед іншого, він на Різдво надіслав мені фото свого ерегованого прутня.
На зморшкуватому обличчі Пат проступив майже комічний шок.
— П... поштою?
Робін засміялася.
— У різдвяній листівці? Ні. В есемесці.
— А ти не...
— Чи я про це просила? Ні,— відповіла Робін уже без усмішки.— Пат, він неадекватний.
Робін розвернулася до чайника. Закоркована пляшка горілки так і стояла біля раковини. Коли погляд Робін упав на неї, згадалася ідея, яка спала їй на думку в суботу,— а тоді Моррис її схопив. Поставивши перед секретаркою її каву, Робін понесла своє горня і книжку, яку дістала з сумки, до кабінету. Пат гукнула услід:
— Мені оновити графіки, чи ти сама?
— Доброго ранку,— привітався він, швидко взявши слухавку.
— Привіт. Я тобі забула сказати, що надумала в суботу.
— Кажи.
— Щодо Глорії Конті. Чому вона блювала у ванній на барбекю у Марго, якщо Оукден не підливав горілку в пунш?
— Бо він брехло і насправді підливав? — припустив Страйк. Він ішов тим самим майданом в Ізлінгтоні, де Робін стояла вахту в п’ятницю, але просто зараз спинився і шукав цигарки, дивлячись на огороджений сад, нині безлюдний. Клумби, густо порослі фіолетовими братками, здавалися оксамитовими плащами, розкладеними на мокрій траві.
— А може, вона була вагітна? — сказала Робін.
