Бентежна кров полностью

Чарльз Рамедж, що заробив мільйони на саунах, помер. Поговорила з його сином, той не знає, чи справді батько бачив Марго, але пам’ятає Дженіс, яка лікувала його після аварії. Каже, що вона Рамеджу-старшому подобалася: «Мабуть, розповів їй усі свої байки, в нього тих байок була купа». Каже також, що батько любив трохи прикрасити, але не брехав і мав добре серце: «Він би не став брехати про зниклу людину». Також син сказав, що Рамедж-старший «дружив з великим цабе в поліції». Ні звання, ні імені не пам’ятає, тільки прізвище «Ґрін». Вдова Рамеджа живе в Іспанії, але це друга дружина, і син з нею не ладнає. Зараз намагаюся знайти якісь її контакти.

На 99% певна, що знайшла потрібну Аманду Байт (нині вона Аманда Лоуз). Два роки тому вона запостила на «Фейсбуці» статтю про зниклих людей, де в тому числі йдеться про Марго. В коментарі пише, що справа Марго торкнулася її безпосередньо. Я написала їй повідомлення, але поки що не отримала відповіді.

Роздобула «Що ж сталося з Марго Бамборо?» і прочитала (там небагато). Судячи з того, що ми вже знаємо про Марго, там купа неправди. Книжку візьму з собою.

До скорої зустрічі, цьом

Робін не спала, вписала цьомик автоматично й відіслала листа, а тоді зрозуміла, що вже не зможе нічого виправити. Поставити цьомик у вітанні на день народження — одна справа, а писати його в робочих листах — то вже зовсім інше.

«Чорт».

І не можна ж написати постскриптум, мовляв, на цьомик не зважай, то мої пальці самі наклацали. Це тільки приверне увагу, а так Страйк, може, й не зауважить.

Щойно Робін згорнула ноутбук, засвітився екран мобільного: вона отримала довге захоплене повідомлення від мами про маленьку красуню Аннабель-Марі; до есемески додавалося фото, на якому ново-спечена бабуся тримала дитину на руках, а поруч усміхався її чоловік.

Робін відповіла:

Вона прекрасна!

Насправді на другому фото дитина була анітрохи не гарніша, ніж на першому. Однак Робін не збрехала: факт народження Аннабель був

прекрасний, таке собі буденне диво, і загадкові сльози Робін у душі цей факт підтверджували.

Коли метро мчало її в бік станції «Пікадиллі-Серкус», Робін дістала книжку К. Б. Оукдена, яку знайшла в букініста з Честера, і знову погортала. Продавець сказав, що книжка потрапила до нього кілька років тому разом з рештою бібліотеки місцевої літньої пані, що тоді померла. Робін здалося, що до її листа продавець нічого не знав про сумнівний юридичний статус книжки, але не мучився докорами сумління через те, що продав таке. Робін по телефону пообіцяла йому, що не скаже, де її взяла, і чоловік радо переслав їй книжку за чималу суму. Лишалося тільки сподіватися, що коли Страйк прочитає книжку, то погодиться, що вона була варта своїх грошей.

Примірник, який дістався Робін, уникнув знищення, бо був з авторських примірників, які, вочевидь, К. Б. Оукденові видали ще до ухвали суду. На форзаці була присвята: «Тітоньці Мей з найщирішими побажаннями від К. Б. Оукдена (Карла)». На думку Робін, «найщиріші побажання» в посланні тітці читались якось дуже вже офіційно й ненатурально.

Книжка — власне, брошура сторінок на сто — мала на обкладинці світлину Марго в образі плейбоївської кролички. Робін добре знала це фото, бо бачила його в численних газетних статтях про зникнення лікарки. Другу дівчину — Уну Кеннеді — зі збільшеного фото наполовину вирізали. Повністю його надрукували всередині книжки. Були там також інші фотографії, і Страйк, на думку Робін, мав погодитися, що вони роблять книжку цінною — якщо не в плані розслідування як такого, то для зіставлення облич та імен.