Безлюдні острови 6-7 полностью

Про все це думаєш, стоячи на колінах в Оссіяху перед могилою справжнього короля, великого воїна і правителя, "внутрішня спадщина якого – суворе князівське право, що регулювало громадський порядок і експлуатацію населення, церковна організація, що доповнювала тогочасну державність, монетна система, яка забезпечувала рясний запас власних срібних грошей, існували ще кілька поколінь" (Олександр Гєйштор).

Автор найдавнішого польського тексту про Болеслава, Галл Анонім, називає його "найщедрішим із щедрих" і підкреслює "множинну шляхетність" (тобто: чесність, праведність) Сміливого, даючи її "в приклад тим, хто володіє державою". Автор останньої польської книги про Болеслава Тадеуш Ґрудзінський, хоч і критично ставиться до Войцеховського (ця критика не є надто переконливою), а отже, не є одним із бойців за справу короля, резюмує джерельні відомості про нього так:

"У світлі всього свого панування він постає як правитель надзвичайних цінностей. Заповзятливий і ризикуючий політик, здатний послідовно проводити складні політичні ігри на міжнародній арені для досягнення своїх цілей, створювати альянси та коаліції, які б зміцнювали його позиції та послаблювали його опонентів. На військовій ниві він став відомий як здібний та енергійний вождь (...) У внутрішній політиці він виявився мудрим правителем, який вів економічну відбудову країни (...) В будь-якому сенсі він відбудував Польську Церкву та зміцнив її економічну силу. Як і в минулому до Мєшка II, так і до Болеслава ІІ можна з повним правом застосувати слова Матильди Швабської про те, що він був "найбільш християнським" королем, який зробив великий внесок у поширення католицької віри на польських землях".

Це правда, ці заслуги були величезними і їх неможливо переоцінити. Церква оцінила їх на чорну легенду для поширювача католицької віри і як німб для людини, який шкодив поширювачу!

Далі у своєму тексті Ґрудзінський підкреслює, що Болекові не бракувало і негативних рис. Яких негативних?! Все, що історія може сказати про них, це те, що він був надто гордим і запальним, що він без потреби смикав прилюдно бороду Ізаслава Ярославовича; в Угорщині він навіть не зійшов з коня перед місцевим королем, який вітав його, хоч угорець стояв, а Болеслав був лише позбавленим корони вигнанцем. Але навіщо йому було зсідати з коня — адже він цього короля з дитинства виховував при своєму дворі, а потім милостиво посадив на угорський трон. А чому б йому не смикати бороду? Я б теж нею смикав.

Він був достатньо гордим як на польського монарха і ні в кого не випрошував пробачення за захист гідності та інтересів держави. Оскільки бенедиктинці були перед ним в боргу, він вибрав Оссіях, щоб дати трохи спокою своїй стомленій душі і, можливо, ускладнити справу тим самим убивцям, які через кілька років отруїли його сина Мєшка, щоб той не міг помститися.

Йому було 37 років. Він чекав ночі вбивць.

Це була ніч з 2 на 3 квітня 1081 або 1082 року.

Прибули здалека. Краплі болота, схожі на краплі крові у світі факела, забруднювали їхні руки. Вони зайшли. Він обернувся до них з глумливо-недбалою гримасою. Десь у глибині лісу піднявся вітер і повільно посунув над верхівками буків, дубів і смерек. Гілки злегка загойдалися, листя затремтіло і якийсь дивний сумний звук поплив поверхнею озера. Здавалося, хтось плакав приглушеними слізьми в небі.

□□□