Ніхто, окрім тебе, розвіяти сумнів не зможе».
«Ні тут, ні по смерті ніхто не загине, мій сину,
Бо хто ж доброчинний ступає на хибну стежину?
По смерті віки перебувши в обителі Божій,
В щасливому домі він знов народитися може.
А може з’явитись в родині йоґинів, одначе
Народження це буде, Арджуно, в світі найважче.
З минулих народжень єднання із сутнім зосталось,
В новому житті — осягати нову досконалість.
І вправи колишні нову відкривають дорогу.
Тож веду збагне, хто раніше збагнув тільки йоґу.
Той йоґин, що розум приборкав і сумніви знищив,
Ціною колишніх народжень йде шляхом найвищим.
Йоґ — вище пустельних аскетів і мудрих він вище,
І тих, що обряди справляють, сюди долучи ще.
Але поміж ними найперший, хто відданий буде
Одному мені лиш, — найвище блаженство здобуде».
«До мене прихилений серцем усім, — мовив Крішна, —
В оселі моїй мою сутність ти звідаєш віщу.
Що мудрістю є, зрозумієш, що тільки знаннями,
А це осягнувши, важливіше візьмеш до тями.
Чи з тисяч людей хоч один досконалості прагне,
А з тих, хто осяг її, хто мою сутність осягне?
Земля, і вода, і вогонь, і ефір, і повітря,
Емоції, розум, і тіла оселя — пракріті,
То нижча моя восьмигранна природа, а звідси —
І вища, безсмертна душа, що об’єднує світ цей.
Істоти всі — з лона її, маєш це зрозуміти,
Начало й кінець я усього, що міститься в світі.
Над мене — нічого, ніщо мене, знай, не поглине,
На мене нанизане все, як на нитку перлини.
Я — смак у воді, сину Кунті, я — звуку відлуння,
Блик сонця, я — слово у ведах, я — людяність в людях.
В огні я — сіяння немеркне, в землі — чистий подих,
Життя я — в істотах земних, я — подвижників подвиг.
Я — вічне насіння усіх, які є лиш істоти,
Я — розум розумних і я ж — найпишніших пишнота.
Я — міць непохитних, хто хіті опертися годен,
Я — гін життєтворчий в істотах, обранцю Господен.
Я — пристрасть, я — благочестивість і навіть омана,
Всі стани живуть у мені споконвічно і я в них.
Три стани весь світ цей минущий ведуть у загладу,
Я ж — вічний і вічно над ними я матиму владу.
Три ґуни складають мою предковічную майю,
Хто прагне мене, перепони для того немає.
До мене не прагнуть лише лиходії нікчемні,
Опіку над ними взяли уже демони темні.
Є праведних роди чотири, що вірні на ділі,
Страждальців і тих мудреців, які прагнуть до цілі.
Найперше — правдивий і чесний, що вірить в єдине.
Знай, Арджуно, що найдорожчий я мудрій людині.
До мене подібним мудрець є у суті духовній,
В стремлінні до мене на шлях він ступає верховний.
В потоці життя зазнає він народжень багато:
„Господь є усе», — мислить важкодоступний магатма.
Бо навіть такі, які пристрастям тільки покірні, —
Природі своїй, наче власній обітниці, вірні.
Яким не приносив би ідолам смертний офіру,
Йому непорушну його посилаю я віру.
Він кріпиться духом від неї, і блага жадані
Від неї бере, хоча мною усі вони дані.
Та знай, що плоди тої віри минущі й нужденні —
Приходять мої послідовники тільки до мене.
Що справжній я — непроявленний, немудрі гадають,
Вони мене неперебутнього зовсім не знають.
Я недосягненний, я схований в майї духовній,
Не знає мене, нерожденного, світ цей гріховний.
Я знаю усе, що було і що має настати,
Про мене одного заказано смертному знати.
Приваба й відраза народжують, Арджуно, сумнів,
А в сумніві знак роздвоєнства постійно присутній.
Блаженним є той, хто здолати зумів роздвоєнство,
Несхитний в обітниці — перед порогом блаженства.
Хто в мені одному шукає від смерті притулку,
До брагмо ступив на єдину дорогу рятунку.
А хто мене знає як сутність, як Бога, як жертву,
Той духом несхибним до мене приходить у смерті».
«А хто ж такий Атман і що таке карма і брагмо?
Скажи, як ввійти мені в вічної сутності брами?
Хто жертви володар, як він проникає у тіло?
Як духом його осягти, коли тіло зотліло?»
«Знай, брагмо є вічне, а Атманом є самочинне,
А кармою зветься народження й смерті причина.
Знай, сутність найвища міститися може у плиннім,
А жертва просвічує в тілі, як світ у краплині.
Хто з тілом прощаючись, не забуває про мене,
Той в сутність вступає мою, у буття незнищенне.
Яку ти у смертну годину пригадуєш сутність,
До тої прямуєш і в ній будеш завжди присутній.
Отак без вагання тримайся мене під час бою,
Вручи мені серце і розум — я буду з тобою.
Хто вправами йозі готовий вручити свідомість,
Той втратить дрібне, але прийде до Бога натомість,
До вічного духа, малого, як зернятко маку,
Творця осяйного, що знищує темінь і мряку.
Хто в смертну годину присягу свою не порушить,
Спрямує всю силу в міжбрів’я — досягне пуруші.
І ще я відкрию тобі: у минущому світі
Подвижники — ті, що звільнились від прагнень і хіті.
Замкнувши для серця свого всі ворота і брами,
Життєві потоки тримають у мозку, як в рамі.
Хто ом вимовляє священне, як брагмо, єдине,
Той тіло лишає, до мене іде щохвилини.
Для йоґинів вірних з думками про мене щомиті
Дороги до мене, о мужній, постійно відкриті.
І хто за життя досконалість найвищу з них має,
Народжень нових на землі той уже не зазнає.
Світи, пам’ятай, кругообіжну мають основу,
Досягши мене, вже ніхто не народиться знову.
