Цей хлопець не те що був поганий, казала Лєні баба Ліда, просто слабовольний. Він любив мене, казала вона, він писав мені листи й обіцяв щось придумати. Через кілька років листи перестали приходити. Очевидно, нічого придумати не вдалось. У нього взагалі було туго з фантазією.
Хлопцеві батьки іноді передавали доньці баби Ліди скромні подарунки до Нового року. Баба Ліда казала, що це від Діда Мороза, і донька вірила у Діда Мороза, поки їй не виповнилося вісімнадцять.
— Подивись на мене, Лєно, — казала баба Ліда, — за що було мене любити? Каліка без сім’ї і дому, все своє життя проприбирала. Скільки зусиль, скільки переробленої роботи, а світ усе одно не став чистішим.
Бабі Ліді снився завжди один і той же кошмар. Ніби вона літає попід стелею, а кімнатою бігають люди в білих халатах і намагаються її впіймати. У кімнаті стоїть гігантська м’ясорубка. Вона працює на повну потужність. Меле. Баба Ліда чує звук хрускоту людських кісток і дуже боїться, чує запах крові, крик маленьких дітей і стогін гордих чоловіків. Тоді помічає відчинену кватирку. Вилітає туди, каже собі, слава Богу, врятувалась, пронесло, тепер я вільна. Аж там, по той бік кватирки така самісінька кімната, така сама м’ясорубка, так само меле.
Лєна так боялася цієї м’ясорубки зі снів баби Ліди, що також почала її снити. Баба Ліда заспокоювала:
— Тобі нічого боятися. У тебе є родина, ти добре вчишся. У тебе буде по-інакшому.
Лєна наминала її трояндове варення і підтакувала.
— У мене самі п’ятірки, — казала вона, — з мене виростуть великі люди.
— Ну, дивись, не забудь бабу Ліду, коли виростеш великою людиною.
— Я не забуду! Я буду приходити!
Із плином часу баба Ліда стала схожа на добру Бабу-Ягу. Лєна бачилася з нею раз на рік, іноді — раз на два роки. Вони завжди говорили про «високі матерії», напевно, тому, що людям, які знали лише «низькі», приємно іноді помріяти.
А потім Лєна забула про бабу Ліду. Їм було не по дорозі. Одна ще дуже хотіла жити, інша вже нажилася і чекала чогось нового.
2
Бог на небі і на землі
Десь у сьомому класі в Лєни почалися серйозні проблеми з вірою.
Бог, якому Лєна чемно молилась кожного вечора і кожного ранку, раптом втратив над нею владу, бо якось дуже несерйозно виглядав. Лєні розповіла про нього її старенька бабця. Вона позичила його Лєні, віддала ненадовго в користування, поки Лєна знайде свого власного. Бабця навчила Лєну молитися, що вона сама робила без винятку кожного дня, до світанку і після заходу сонця. У бабці було два Боги: один висів на стіні в літній кухні (цей Лєні подобався більше), а другий — у кімнаті, де вона спала зі своїм дідом. Уранці бабця молилася другому, ввечері — першому, після того як мила ноги. Зуби бабця, до речі, ніколи не чистила. Лєна вже пізніше зрозуміла чому. В неї їх уже не було.
Лєнина бабця ввечері мила лице і ноги, знімала робочий одяг і, у самій сорочці, довгій, аж до п’ят, худа як тріска, складала перед грудьми руки і молилася невідомою Лєні мовою. Початок завжди був однаковий і вимовлявся одним словом: «Очченашєжиєсинанебесі». Лєна сиділа на тапчані поруч, ніг не мила, бо було ліньки, і слухала. Їй подобався бабцин Бог, якого Лєна так і називала «Бабцин». Він був суворим, але справедливим. Він був усемогутнім і виглядав дуже статечно. Років мав так із шістдесят, — Лєна вважала це найкращим віком для Бога — не замолодий, бо шмаркача не слухали б, і не застарий — бо думали б, що змаразматів. Цей шістдесятирічний бабцин Бог мав довгу розкішну бороду і м’яке лице, яке, однак, могло змінюватися, залежно від того, як Лєна за день нагрішила.
Вона часто з ним говорила. Зазвичай пропонувала якісь авантюрні угоди. Наприклад, ти мені, Боже, дай це або то, а я буду в тебе завжди вірити. Ніби Богові розходиться на тому, щоб у нього вірили.
Іноді Лєна його екзаменувала. Казала, наприклад: «У мене в роті цукерка, доведи, що ти існуєш, зроби так, щоб ця цукерка випала з рота. Тоді я повірю».
І деколи цукерка випадала.
У Лєниної бабці були інші угоди. Вона просила за Лєну і за всіх інших онуків та дітей, нічого не пропонуючи натомість. Також вона просила за хорошу погоду і добрий урожай. За те, щоб корова щасливо отелилась і свині перестали ламати у свинарнику підлогу. Щоб колорадські жуки не жерли так безпардонно картоплю. Щоб вистачило сіна до весни. Щоб дід менше пив, щоб у Лєниних батьків усе було добре і щоб вони нарешті купили омріяний автомобіль.
Закінчувала бабця завжди словами: «Без числа нагрішила, прости мені, Боже». Цього Лєна не розуміла, бо бабця ніколи не грішила. Вона була безмежно доброю і задовольнялась усім, що мала, а мала вона завжди небагато. Таких людей більше нема, згодом казала Лєна. Нині люди всього хочуть, вони тільки те й роблять, що хочуть, а бабця раділа вже тим, що здорова і що не лежить.
Вона не мала зубів, і деколи, коли їй страшенно кортіло з’їсти кислий огірок, бабця терла його на дрібній терці і ковтала, як кашу. Її бажання були дуже скромними, і, якщо вони не здійснювались, бабця не особливо страждала.
