Красиве життя, про яке Макар мріяв зі студентства, йому не належить: машина службова, квартира чужа, гроші остогидлої коханки… Колись омріяний капітал штовхнув його в обійми впливової Марти — тоді він зробив свій перший крок угору… сходами, що ведуть униз. Він зрозумів це, коли закохався. Його побудоване на брехні щастя виявилося крихкішим за картковий будинок, а його план повернення втраченого загрожує занапастити ще кілька життів…
Хлопці виявилися геть неспокійними. Мацають те життя… Вони вдихнули у «РАЙ.центрі» — і хто би їх ще зліпив докупи, як не Люба.
Люба…
Тільки Макс не приховував світлої, зворушливої любові до дивної рудоволосої дівчини. Тільки Макс. А Макара з Гоциком хоч мордуй! «Ні! — сказали би. — Ні!» А що на серці — не ллється. Як захлинулися тим коханням, тільки питання в очах: чи є випробування, страшніше за нещасну любов? А життя сміється: за два з лишком роки після зникнення дівчини таки теж їх помацало. І Макара. І Макса. І Гоцика. Кров їм чужу на долоні: як вам?
Биті… Биті є.
Ми зустрілися ясним зимовим ранком біля обкиданої снігом ополонки посеред Дніпра, навпроти Лаври. Мені туди — не топитися, вони — не знати звідки.
— Маєш розповісти найперш про мене, — сказав Макар.
Гоцик скривився скептично: ох, ці механіки… Такі ж бовдури, як і бухгалтери. Піддав носаком грудку льоду.
— Може, не знаєте… Оті сікомори, що вони в Іспанії ростуть… Так іспанці їх ще в’язами називають. Уявляєте, яка дурня? В’яз — це я розумію, а сікомор… Це ж фікус, їдять його мухи… Латиною так і буде: ficus sicomorus.
Макс стягнув з рук дорогі лайкові рукавички. Прикрив лівою долонею зап’ясток правиці.
— А про мене не треба розповідати, — сказав.
— Чому? — не втрималася я.
— Він… і так знає.
Макар знизав плечима: не розумію, Гоцик підозріло примружився: що ти верзеш, чувак, обкурився чи що?!
Вони стояли над тою ополонкою колом, наче захищали живу воду від страху замерзнути, і коли би в цю мить лід під їхніми ногами раптом проломився… І ополонка враз стала ширшою… І від того не замерзала би довше, то вони… вони би потонули. Усі троє.
Я перелякалася, гукнула їм:
— Ей, хлопці… А ото минулого літа раз вночі хтось бруківку на Андріївському розколупав, намагався укласти рівно. То не ви?
— Мене аж у Іспанію минулого літа закинуло. Дохляка на собі ніс! — сказав Гоцик.
Макар захитав головою заперечливо: не я…
— А я того літа заблукав, — похмуро всміхнувся Макс.
Не бажали сповідуватися, хай їм грець.
…Розповім. Про кожного.
Книга перша. Макар
У час, який звичайні громадяни називають вечором, білявий студент «Політехніки» Саня Макаров (для друзів — Макар) войовничо топтав вовняні квіти бляклого азійського килима у просторій кімнаті з наглухо заштореними вікнами, наче намагався порвати невидиме чіпке тривожне павутиння. Він рідко заходив до цієї кімнати. На двох рівнях розцяцькованих апартаментів і без того — конем гуляй. Та сьогодні Макарові знадобилися манікюрні ножиці — розрізати крихітний целофановий пакетик з невідомою травицею так делікатно, щоб не просипати й пороху. Шарудів по шухлядках туалетного столика: повинен же в жінки бути манікюрний набір — у кутку натрапив на невеличкий записничок. «Сашкові Макарову: “Кіа Сіїд” — 17 900 дол. США; одяг — 5 324 дол. США; 2 767 дол. США — киш. гр., моб., інші витрати».
— А немало я… за пару місяців!
Жбурнув записник у кут і тільки потім допетрав:
— Вона рахує?!.
Несподіване відкриття цьомнуло просто у мозок. Макар роздратовано вимів з голови першу хвилю матюків: а сенс? Заметушився. І як це розуміти? Третій місяць поспіль, як проклятий, упріває на тілі старої коханки, белькоче щось зворушливе, уникаючи слова «любов», лоскоче її потилицю, а вона, значить… Знов до записника! Варення з аличі, «ананаси з кабачків», розміри одягу якоїсь Валюшки, гороскоп для Тельця на 1998 рік… Телефон дизайнера… Якогось Токо Моно… Дідько! Полохливі думки заходилися криві коси плести — перший попереджувальний? Рано розслабився, Саню! Думаєш, назавжди завоював стару Марту, а заразом і весь її крам? Живеш у коханчиних апартаментах, накупив усього на Мартині гроші, та й помічником у депутатське кубло вона тебе прилаштувала…
Смикнувся. Так і він… Не пасе, блін, задніх… Пріє на тій Марті без зупину, як колорад на картоплі. Закріплює позиції ефективним сексом, а стара, щоб її, вимагає усе нових і нових подвигів на ниві інтимного героїзму.
— Щось я… видихався, — визнав спантеличено.
