Ляснув сухий постріл. Хтось із чоловіків біля стіни тихо скрикнув. Майже беззвучно тіло Тіани розпласталося на підлозі за півметра від програміста. І тільки тоді Тимур розкрив рота і, голосно кавкнувши, хапнув повітря.
Опускаючи пістолет, він дивився на тіло бразилійки, з-під якого, немов щупальця, розповзались струмки крові. За мить до того, як усвідомити, що тільки-но розстріляв другу жінку за ніч, Тимур почув, як поміж ударами серця почав проступати зловтішний внутрішній голос. «Вона спіткнулась, просто оступилася, — здавалося, сам диявол шавкотів у хлопця в голові, — а ти вбив її… ти застрелив невинну жінку».
— Тепер ти, жабоїдко, — виплюнув Ріно, повівши стволом у напрямку Лаури.
Психіатр рвучко повернула голову в інший бік і глянула на амбала.
— Не треба, — ледве ворушачи землистими губами, стала благати.
Тимур не рухався. Не ворушився взагалі, втупившись на тіло мертвої бразилійки. Він наче впав у кататонію[108].
— Та що з вами таке?! Ріно! Тимуре! — не витримавши, викрикнув Алан Ґрінлон.
— Стули пащу!!! — осатанів Ріно.
Задерши дуло рушниці, Хедхантер пальнув у стелю.
Згори посипались білі уламки підвісної стелі. Закривши вуха, Лаура осіла. Штаєрман, прикусивши губу, стримував схлипування. Зсередини по холошах його джинсів розповзались дві вологі плями. Чилієць обмочився.
— Відійди від стіни! — скомандував ґевал Лаурі.
Гучніший постріл з дробовика вивів Тимура із заціпеніння. Українець звів голову.
— Не стріляйте, я прошу, — трусячись, белькотіла Дюпре.
— Сядь у крісло! — несподівано голосно гаркнув Тимур. Йому хотілося репетувати на все горло, тільки б заглушити той гадючий голос у голові: «Вона не кидалась на тебе… вона спіткнулася… а ти вистрелив… вистрелив… вистрелив!»
Ріно не без подиву покосився на українця.
— Тимуре, послухай, — Лаура розвела руки, показуючи, що не збирається робити двозначних рухів; її погляд метався між українцем та південноафриканцем, — ви не можете вбити мене. Я зрозуміла, як можна здолати ботів. Я знайшла їхнє слабке місце. Ви чуєте мене? Я знаю…
— Вона заговорює тобі зуби, — похмуро кинув здоровань.
Українець пильно дивився на дівчину понад «Береттою».
— Ви ж знаєте, що тепер вони не відпустять нас. Боти нікого не випустять з пустелі. Точніше, не боти, а та потвора, психоістота. Потрібно знищити її, і тільки я знаю, як це зробити, — Лаура задихалась. — Ви не посмієте прикінчити мене. Застреливши мене, ви підпишете смертний вирок собі!
— Убий її! — у Ріно не витримували нерви. — Вона херню плеще!
— Ріно, не кричи, — з виразними металевими нотками в голосі відізвався Тимур. Як це не дивно, смерть Тіани трохи прояснила йому голову. — Я сам розберусь. Краще слідкуй за рештою… Лауро, смертний вирок ми підписали, коли поставили підписи під контрактом з «NGF». Ніхто не збирається тебе вбивати. Підійди і присядь на це трикляте крісло.
Лаура покірливо переступила через Тіану і опустилась на «крісло покути». Програміст підсунувся впритул, натиснувши дулом «Беретти» на пласкі груди француженки.
— Господи, Тимуре, я не хочу помирати, — белькотіла Лаура, плутаючи англійські слова з французькими.
Кількома вмілими рухами Тимур замкнув кайданки. Контрольні лампочки засвітились заспокійливим зеленим кольором. Хлопець попустився і відвів пістолет убік: відтепер Лаура надійно прикута до ніжок і підлокітників.
— Ну що там? — не повертаючись, спитав Ріно.
— Вона готова. Починати?
— Валяй.
Тимур нахилився над пультом і запустив апарат. З роздутого металевого циліндра, що наполовину закривав розкошлану голову дівчини, долинуло тихе гудіння. Лаура лупала з-під «сушарки», мов щойно вилуплене курча з-під шкаралупи. На її розгубленому обличчі не здригнувся жоден м’яз. Тільки худі ноги дрібно тремтіли.
Пройшло півхвилини.
— Плющить її там, нє? — занепокоївся Хедхантер.
— Нічого, — резюмував Тимур.
— Ма’ть, не працює.
Смикнувши плечима, хлопець наблизив пістолет до внутрішньої поверхні циліндра. Гудіння посилилося, а дуло, видавши лунке «дун-н-н!», приклеїлося до металу.
— Та ніби все окей, — хлопець випростав спину, — здається, вона чиста, Ріно.
— Відпускай, — нехотя процідив Хедхантер.
Тимур вимкнув генератор і, натиснувши кнопки відімкнув кайданки. Лаура гладила майку, не знаючи, що далі робити.
— Вставай, чого розсілась? — торкнувся її плеча програміст.
Все ще не вірячи, що все скінчилося, психіатр підвелась і стала за спиною Тимура.
— Ріно, — спокійним тоном озвався Алан, — я зрозумів, що ви затіяли. Я хочу піти наступним, — американець став обличчям до Ріно: — Я теж чистий, Ріно. Присягаюся. Не стріляй, я робитиму все, що накажеш.
Хедхантер промовистим рухом голови вказав на крісло. Демонстративно втримуючи руки за потилицею, інженер рушив до апарата. Тимур відступив, даючи дорогу і відсуваючи в куток Лауру Дюпре. Ґрінлон умостився на крісло, сам замкнув браслети на ногах та лівій руці, після чого жестом запросив українця закріпити йому правицю. Тимур защебнув останній замок і ввімкнув магнітне поле.
— Як ви дізналися, що хтось із наших запустив у себе агентів? — циліндр розмірено гудів; Алан говорив вільно, без напруження.
