Чоловік зайшов до будинку, де жив, без поспіху скинув сорочку та штани, замість них одягнув легку футболку з обрізаними рукавами та шорти, взувся у кросівки та повернувся на вулицю. Повітря обважніло від вологи, далеко на півночі затушований сутінками горизонт затулила суцільна стіна дощу — напевно, не найкращий час для стаєрських пробіжок, — але преподобному було начхати.
— Що раніше, то краще, — ґевал кілька разів удихнув на повні груди та порухав угору-вниз маслакуватими плечима, розминаючи м’язи трапеції, шиї та спини. — Три кілометри, — прошепотів він. — О’кей, два. І півгодини на перекладині. — Ріно покинув палити ще в коледжі, але йому вже давно за сорок, тож у перший день рекорди, мабуть, ставити не варто. Лаура не зрадіє, якщо дізнається, що за день до її прильоту він гепнувся з інфарктом посеред вельду[38].
Ріно Ґроббелаар востаннє шумно видихнув і, нахиливши голову, підтюпцем побіг назустріч дощу.
Laura Dupré 18:07pm
Ріку, пробач, я б убила за можливість побувати на концерті Шора, тим більше на таких місцях, але сьогодні не можу. Даруй…
Rick Howey 18:08pm
Як щодо вечері? У середу ввечері. Вибирай: «Guy Savoy», «Pierre Gagnaire» чи «L’Astrance».
Лаура ледь не сповзла під стіл. Вона нарешті збагнула, що Хоуві закохався: «Pierre Gagnaire» є одним із найкращих і найдорожчих ресторанів не лише в Парижі, але й у світі, вартість вечері в ньому — від 350 євро на людину; «Guy Savoy» 2002-го отримав три зірки Мішлена. Про «L’Astrance» Лаура нічого не знала, але припускала, що понтів у ньому не менше, ніж у двох попередніх. Ніде правди діти, її тішило усвідомлення, що — якби захотіла — могла б залишити чванькуватого британця без штанів, але зараз було не до того. На той момент Лаура завершувала купівлю авіаквитків до Віндхука. Наступного дня о 16:40 рейсом AF1118 компанії «Air France» вона вилітає до Франкфурта, звідки о 20:10 літаком «Air Namibia», рейс SW286, попрямує до Віндхука.
Laura Dupré 18:15pm
Я б із задоволенням, справді. Але в середу я вже буду в Намібії.
Rick Howey 18:15pm
Навіщо ти летиш до Намібії?
Laura Dupré 18:16pm
Рятувати світ.
Лаура закрила вкладку з Facebook, щоб уникнути виснажливої та безглуздої розмови. Взяла до рук мобільний телефон, відшукала номер Тимура Коршака та натиснула клавішу «Виклик». Гудки пішли відразу, отже, принаймні номер дійсний. Через кілька секунд у динаміку пролунало невпевнене:
— Алло.
— Привіт, — сухо озвалася француженка.
— Це-е… це ти?
Він упізнав одразу.
— Так, Тимуре, це я — Лаура.
— Ого! Як ти? Стільки часу не чулися!
«Рано радієш».
— Я в нормі, ніби в нормі, а ти… взагалі ти можеш зараз говорити?
З її тону Тимур збагнув, що трапилося щось недобре, і відповів без запалу, тихіше:
— Так. Я тебе слухаю.
— У мене, на жаль, погані новини.
Лаура, як і в розмові з Ріно, не знала, з чого почати. Фрази, що крутилися на язиці, дратували своєю банальністю.
— Що сталося?
—
— Що́ повернулося? — українець чи то не розумів, чи то вдавав, що не розуміє. Лаура схилялася до другого.
Жінка зітхнула:
—
— Ти думаєш, що говориш? Як? Звідки
— Бачив новини про спалах насильства на півдні Еквадору та про те, що причиною, ймовірно, є невідомий вірус чи бактерія?
— Ні.
Француженка прицмокнула.
— Я справді не бачив, — запевняв Тимур, — щось чув про масовий викид риби та китів у тій місцині, але нічого про спалах насильства. Не думаю, що новини про далекий Еквадор аж так цікаві українським телеканалам.
«
— Загалом протягом кількох останніх днів у еквадорському Ґуаякілі відбулося різке зростання кількості тяжких злочинів. Люди без усілякої пояснюваної причини втрачали розум, кидалися на близьких, нападали на просто перехожих. Причому нічим не вмотивовані напади агресії траплялися однаковою мірою в представників різних верств — і серед бідноти, і серед заможних громадян. За три дні в Ґуаякілі скоїли більше убивств, ніж в усьому Еквадорі протягом трьох місяців. Зрештою поліція мобілізувалася, та ситуацію вдалося взяти під контроль: усіх чи, напевно, більшість божевільних переловили та доправили до «Instituto de Neurociencias»…
— Це що таке?
