Ізнадвору долетів звук від удару решітки об землю. За мить гепнувся на асфальт балон вогнегасника.
Тримаючись за підвіконня, Ріно Ґроббелаар вихилився, глипнув на стіну за віконною рамою і тільки тоді зрозумів, чому відвалилися грати. Перебити прути він не зміг, зате йому вдалося вибити з бетону металеві кріплення, до яких було приварено решітку, внаслідок чого вона випала цілою.
— Чого розляглись? — Ріно повернувся до Тимура та Лаури, які не наважувалися зрушити з місця, боячись, що їм примарилося. — Бігцем на вихід!
Першим вискочив Тимур. Чоловік переліз через підвіконня, вчепився руками в раму, опустив тіло вниз і розтиснув пальці. Приземлився вдало, перекотився через спину й одразу став на ноги. По тому Ріно допоміг Лаурі. Француженка так само перелізла через підвіконня, після чого південноафриканець, подавши руку, акуратно її опустив. По суті, Лаурі Дюпре не довелося стрибати. Коли Ріно звільнив руку, вона пролетіла один метр і м’яко приземлилась на плечі Тимуру, який спеціально, щоб її підхопити, підставив шию. Сам Ріно зіскочив, не вагаючись.
Тимур роззирнувся. Він стояв перед нешироким шосе, котре, тиснучись до сірувато-жовтого муру, огинало Інститут неврології з півдня. За дорогою, просто навпроти того місця, де вони вистрибнули з вікна, здіймався велетенський, рясно зарослий зеленню пагорб: знизу — кущі, ближче до вершини — справжні нетрі з низькорослих дерев і чагарників.
Вони побігли до пагорба.
Тимуру, Лаурі та Ріно вдалося перетнути 10-ту Північно-Східну вулицю та пірнути в кущі, що відділяли шосе від лікарні Луїса Вернаси на півдні, перш ніж «сутінкові» вивалили двері й увірвалися до кабінету.
У ту ж мить на заході — десь ближче до центру міста — заревіла перша сирена.
На півдні від Інституту неврології здіймається видовжений зі сходу на захід пагорб Серро-дель-Кармен, північний схил якого вкривають справжні хащі. Якщо поглянути з висоти пташиного польоту, пагорб є практично правильним прямокутником, довжина якого становить п’ятсот метрів, а ширина — трохи менше ніж двісті. Найвища точка знаходиться у західній його частині: її висота над рівнем моря складає сімдесят вісім метрів. Небагато, однак слід пам’ятати, що Ґуаякіль розкинувся в гирлі річки Ґуаяс, на нульовій позначці, через що висота сімдесят вісім метрів видається не такою вже й незначною. Під пагорбом пролягають два автомобільні тунелі. Túnel 1 починається біля південно-східного кута бетонної загорожі Інституту неврології, пірнає під 10-ту Північно-Східну вулицю і виходить на поверхню на двісті метрів південніше, де вливається в 6-ту Південно-Східну вулицю, відому також за назвою авеню Бояка́. Túnel 2 — це продовження витягнутої вздовж річки 12-ї Південно-Східної вулиці (авеню Малеко́на Симона Болівара), що спускається під землю на східному схилі Серро-дель-Кармен і виринає за кілька кроків від входу до Túnel 1.
Північний, укритий хащами схил, є найкрутішим: відразу за 10-ю Північно-Східною вулицею він під кутом 45° сягає у висоту десятиповерхового будинку. Східний схил, який полого спускається до вулиці Хасінто де Буітрóуна, тісно забудований бідацькими халупами та нагадує бразильські фавели в Сан-Паулу чи Ріо-де-Жанейро.
На більш-менш рівній вершині пагорба розташовано госпіталь Луїса Вернаси — одну з найдавніших лікарень Південної Америки, фундовану ще іспанськими колоністами 1564 року. Звивиста дорога від головного корпусу лікарні веде до оглядового майданчика, з якого не загиджений висотками Ґуаякіль видно як на долоні.
На південному заході під Серро-дель-Кармен розкинулося старовинне кладовище
