3 квітня. Миколо!.. Їй-бо, я повірила у твій бумеранг. Мабуть, дід Максим був чудовий оповідач, як більшість моряків. Мені полюбився твій мідношкірий Акачі, чорнобородий Ечука і благородний Скрябін. Шкода, що чарівний бумеранг закінчив свій політ…
Коли ми поверталися з Аскольдової могили, я попросила Миколу продовжити розповідь. Він усміхнувся і сказав:
— Мій бумеранг не любить літати туди, де вже колись побував. А втім, побачимо…
Потім несподівано прочитав:
Я спитала:
— Чиї це вірші, Миколо?..
— Не знаю, — сказав він. — Просто запам'яталися ці рядки…
І одразу ж заговорив про інше. Він певен, що в розповідях діда Максима і Вольф, і Біловолосий бог не були вигадкою…
5 квітня. Мені здається, що цієї весни я потрапила в якийсь зачарований світ… Ходжу по місту, придивляюсь до людей і намагаюся зрозуміти, про що вони думають. Здебільшого думки їхні зайняті практичними потребами. Вони підхоплюють людину, крутять у своєму вирі — і як важко буває піднятися над цим шумовинням, над самим собою, щоб осягнути світ у всій його складності, з його минулим і майбутнім!..
Життя кидає нам стільки запитань, що ми не встигаємо їх обговорювати. От, скажімо, питання про походження людини…
На початку нашого століття в науці панував погляд, що людство з'явилося на Землі кілька десятків тисячоліть тому. Великий американський астроном Симон Ньюкомб писав: «Мабуть, уже мільйони років Земля рухається по своїй орбіті. Люди ж населяють її, треба гадати, ненабагато довше 10 000 років».
Протягом останнього півстоліття ми відсовували свою появу все далі й далі у глибину віків. Робилося це поступово: спершу на кілька десятків тисячоліть, потім на цілу сотню…
Усе пояснювалось поважними причинами: якщо людина існує дуже давно, чому ж так пізно почала виникати цивілізація? Які чинники стояли їй на перешкоді? Скільки тисячоліть мусило тривати наше дитинство?.. Адже тут повинні існувати свої закономірності.
А нещодавно доведено, що людина була вже людиною (не мавпою!) близько двох мільйонів років тому! І вона вже тоді володіла кам'яною зброєю, користувалася вогнем…
О матусю моя рідна! Як про це сказати?.. Мені здається, що я жила вічно. Так, так!.. Я прожила всі оті два мільйони років і завжди була людиною…
Це відкриття упало, мов серед літа сніг на голову. Ні, не впало — воно вибухнуло!.. Воно у вересні 1962 року зібрало всіх палеонтологів до Рима — на світовий конгрес. І всі вони змушені були погодитись: людина, знайдена доктором Льюїсом Ліком в Африці, жила один мільйон сімсот п'ятдесят тисяч років тому! І її кам'яна зброя, і обпалені на вогнищі кістки тварин — усе це мало такий самий вік… Палеонтологи змушували відомих фізиків десятки разів перевіряти свої атомні хронометри. Але кожен шматочок речовини, взятий окремо, на різних калієво-аргонних хронометрах показував те ж саме число: 1 750 000…
Тепер ми знаємо свій вік: нам не десятки тисяч, а мільйони років! Як же тут не повірити у Біловолосого?..
До речі, що таке обов'язковий німб навколо голови християнських святих? Хіба це не підсвідомий виплеск людської памяті про «бога», який ходив у скафандрі? Хіба наш київський костьол не нагадує ракету, що своїми гострими верхівками націлена в зоряне небо?..
…В кімнату подзвонили. Невже повернулась мама? А я й досі не бігала в кулінарію…
6 квітня. Розмову про німб і шолом скафандра ми закінчили з Миколою у Софійському соборі. Оглядали напівстерті фрески тисячолітньої давнини, наївну «діаграму» Ярослава Мудрого… Справді, його сини й доньки вишикувались на фресках, мов дві діаграми, — по обидва боки церковного залу… Від найменшого до найстаршого…
Я довго вдивлялася в контури їхніх голів і в їхні… «скафандри»! Слово честі, кожен із них — «космонавт»!.. Здається, люди в старовину ділили себе на тих, хто має право зайти в «ракету» й полетіти в зоряне небо і хто не має такого права. Звісно, право на персональний «скафандр» забирали собі ті, у чиїх руках влада. Вони й поселились у кам'яній «ракеті» — у вигляді малюнків на стінах… Мабуть, щось подібне люди спостерігали колись у житті, а через сотні поколінь зробили це своєю релігією…
Хіба мавпа знає, навіщо людям потрібні окуляри? Вона просто тягне їх на себе, бо так робить людина…
