Вони біжать по гарячому піску. Микола дивиться, як її сліди виповнюються морською водою, сонце нагріває ту воду, вона випаровується на їхніх очах, у заглибинах лишається біла сіль, що з дивовижною точністю відтворює дитячу ногу Лочі. Морські хвилі кидають на пісок рухливі смуги білого мережива, згортають його і знову кидають, а Лоча гукає:
— Земле, Земле! Дай мені твого сонця!.. Я розтоплю нашу кригу. Вирощу багато садів…
Лоча поклала руку йому на плече — і він прокинувся…
І лише тут Микола зрозумів, що він виявив неприпустиму — просто-таки злочинну! — необачність.
Безрозсудна сміливість — сестра поразки. Так воно сталось і цього разу. Знищивши з півдесятка карників, Микола був певен, що надійно відбив охоту др переслідування. Хіба могли примітивно озброєні карники наражатися на смертельне проміння жуго? А жерці, як відомо, майже ніколи не покидали контрольних пунктів. Район кладовища здавався Миколі цілком безпечним, і саме тому він дозволив собі трохи перепочити.
Тепер Микола опинився перед жуго, що був спрямований просто йому в обличчя. У сяйві ліхтариків він розгледів людину, яка тримала в руках лиху зброю. На її грудях іскрилася шестикутна зірка. Микола зрозумів, що для його переслідування жерці викликали карників «другого поверху» — тих, яких боялися навіть радники Єдиного і самі жерці.
Обеззброївши Миколу, вони понесли його на контрольний пункт. Незабаром він стояв перед жерцем, що своєю зовнішністю намагався наслідувати Безсмертного…
24 квітня. Невже є такі люди, які не мають свого чарівного бумеранга? Якщо є — мені їх жаль: вони нагадують безкрилих птахів…
Кожна наша зустріч з Миколою закінчується новим польотом бумеранга. Хай мені добре зрозумілі всі ного властивості, хай вони дуже прості, але я справді лечу услід за Миколою, і живу на Фаетоні серед біловолосих, і разом з Чаміно готую їх до революції…
Тепер я хвилююся за свого Акачі: що з ним сталося далі?..
Ми розлучаємося з Миколою десь о другій годині ночі. Мама дуже сердиться. Ніколи вона на мене не кричала, а то раптом:
— Де ти була!?.
Я миролюбно посміхнулась:
— На Фаетоні…
— Ти хочеш сказати — в таксі?.. На фаетонах тільки купці їздили.
Ох, мила моя матусю! Ти майже напам'ять знаєш Гейне, Пушкіна і Шевченка, а про Фаетон тобі відомо рівно стільки, скільки знає наш двірник тітка Мокрина, яка ледве вміє розписатися. Ти не винна в цьому: ще й досі більшість освічених людей майже нічого не знають про загиблу планету. І це в наші дні, коли ми оволоділи атомною «колісницею» легковажного сина Сонця! Куди ж вона нас поведе, якщо земляни не знатимуть, чим це кінчається?..
Микола зумів прочитати Платона так, що старовинні перекази не здаються вигадкою. Довгий час існувала недовіра до цього старогрецького філософа: гадали, що в його записах багато вигадок. А, по суті, це дуже цінні документи людства! Треба тільки правильно їх витлумачити.
Сьогодні після лекцій до мене підійшов Віктор Чорний.
— Оксано, ти мені потрібна на кілька слів.
Я не дуже охоче прийняла його запрошення до розмови, але відмовитись було незручно. Ми пішли в університетський ботанічний сад, сіли на вологій лаві.
Віктор довго мовчав, час від часу розгрібаючи пальцями руду шевелюру. Я здивувалася: завжди такий самовпевнений, він чогось навіть соромився…
Нарешті Віктор сказав:
— Ось що, Оксано… Твій Микола погорів.
Останнім часом я живу фаетонськими подіями, через те й повідомлення сприйняла з позицій Лочі. Я й сама не помітила, як у мене вихопилося:
— Знаю. Оті жерці…
В ту ж мить я загнулась, подумавши, чи Віктор не вважає мене божевільною? На мій подив, він поставився до моїх слів цілком нормально.
— Жерці науки?.. Так, були й вони… Обком комсомолу запросив відомих астрофізиків. Од Миколиної гіпотези лишилося мокре місце…
Я запитала:
— Невже було обговорення? Чому ж не запросили Миколу? І як ти туди потрапив?
— Хіба я приховував, що написав заяву? Я чесно відстоював свої переконання… У своєму виступі я охарактеризував цю гіпотезу як богошукацтво. Ніхто мені не заперечив. Значить, усі погодились — і обкомівці, і вчені…
Настрій у мене був жахливий. Але що я могла сказати Вікторові? Йому не можна відмовити в послідовності… Отже, втрачена будь-яка надія на визнання нашого гуртка! А винна у всьому я!
Микола передбачав, що дослідженням про загибель Фаетона буде протиставлена теорія О. Ю. Шмідта про метеоритне походження Землі. Це — остання космогонічна теорія, яка вважається найбільш обгрунтованою. У своїй лекції Микола чимало приділив уваги цьому питанню, але я, скорочуючи стенограму, викреслила цілих три сторінки, які здавалися мені зайвими. І ось тобі маєш!.. Саме тут і виявилася прогалина, яка поставила під удар усю нашу роботу.
