– Лева?! – обурилася вона. – Та він же нас усіх з'їсть!
– Не хвилюйтеся, – заспокоїв її Страшило. – Це Лякливий Лев.
– Правда? – з недовірою перепитала Королева.
– Принаймні він вважає себе боягузом, – запевнив Страшило. – Крім того, він нізащо не образить наших друзів. Якщо ви допоможете врятувати його, то запевняю, він ставитиметься до вас пречудово.
– Ну що ж, – згодилася Королева Мишей. – Доведеться здатися на віру. Та чим саме ми зможемо допомогти?
– Скажіть, ваша величносте, чи багато у вас підданих, готових виконати будь-який ваш наказ?
– Тисячі й тисячі! – була відповідь.
– Тоді нехай вони всі зберуться тут, і ще хай кожна миша прихопить із собою мотузочку.
Королева повернулася до своїх підданих, які з цікавістю прислухалися до розмови, і звеліла їм якомога швидше зібрати всіх мишей. Вони кинулися хто куди – поспішили виконувати наказ.
– А тепер, – звернувся Страшило до Залізного Лісоруба, – тобі треба нарубати ломаччя і зробити тачку.
Залізний Лісоруб притьмом узявся до роботи й незабаром нарубав маленьких дерев, почистив стовбури від гілля і скріпив їх дерев'яними клинцями. Він також зробив чотири колеса з обрубків стовбурів більшого розміру. Лісоруб працював так старанно, що до того часу, як зібралися миші, тачка вже була готова.
Миші прибували звідусіль – великі, середні й маленькі. Кожна в роті несла мотузочку. Якраз у цей час прокинулася й розплющила очі Дороті. Дівчинка з подивом помітила, що лежить на траві, а навколо неї снують незліченні сонмища мишей і дивляться на неї так само здивовано. Тоді Страшило швиденько пояснив Дороті, що до чого, а потім повернувся до Королеви Мишей і сказав:
– Дозвольте познайомити вас із Дороті.
Дівчинка ввічливо привіталася з Королевою. Миша відповіла чемним поклоном. Вони відразу сподобалися одна одній.
Тим часом Страшило й Залізний Лісоруб почали запрягати мишей у тачку за допомогою мотузочок, які ті принесли. Обв'язавши один кінець мотузочки навколо мишачої шийки, вони прикріпляли інший кінець до тачки. Тачка була в тисячу разів більша за будь-яку з мишей, але коли всіх мишей запрягли, вони змогли вільно тягнути її. Страшило й Залізний Лісоруб сіли зверху, й миші відвезли їх туди, де спав мертвим сном Лякливий Лев.
Лев був дуже важкий, але миші все ж зібрали всі свої сили й затягнули його на тачку. Потім Королева Мишей звеліла своїм підданим не баритися і мерщій повертатися на берег ріки. Вона боялася, що пахощі маків можуть виявитися згубними й для них.
Мишей було дуже багато, але спочатку їм не вдавалося зрушити з місця тачку з ношею. Страшило та Залізний Лісоруб допомагали їм – підштовхували ззаду. Спільними зусиллями вдалося перевезти Лева на зелену галявину, де він міг дихати свіжим прохолодним повітрям, а не маковою отрутою.
Дороті вийшла їх зустрічати й від усього серця подякувала мишам за те, що вони врятували друга від загибелі. Вона встигла дуже полюбити великого звіра й була рада, що тепер його життя в безпеці.
Мишей розпрягли, і вони побігли назад до своїх нірок. Останньою зібралася додому Королева Мишей. На прощання вона подарувала Дороті маленький свисток і сказала:
– Якщо колись ми вам знадобимося, вийдіть у поле й гукніть нас. Ми одразу ж з'явимося. А тепер на все добре!
– До побачення, – відповіли мандрівники, і доки Королева Мишей не сховалася, Дороті міцно тримала Тото, щоб песик не налякав їхню нову знайому.
Після цього вони вмостилися навколо Лева й почали чекати, коли він прокинеться. Страшило нарвав ще персиків і слив, і Дороті смачно пообідала.
Чекати їм довелося довго. Лев надто багато часу провів на маковому полі й надихався отруйним запахом підступних яскраво-червоних квітів. Нарешті, на щиру радість друзів, він розплющив очі й зістрибнув із тачки.
– Я біг щодуху, – повідомив він, широко позіхаючи, – та поле виявилося надто великим. Як ви зуміли мене врятувати?
Йому розповіли про допомогу польових мишей. Коли Лев почув цю історію, то розсміявся:
– Я завжди вважав себе великим і сильним звіром, але маленькі квіточки ледь не згубили мене, а крихітні мишки врятували від смерті. Як дивно влаштований цей світ! А що ж ми будемо робити тепер?
– Нам треба якомога швидше знайти дорогу із жовтої цегли, – сказала Дороті, – тоді ми зможемо продовжити нашу подорож.
Лев остаточно прийшов до тями, і компанія знову рушила в путь м'якою зеленою травичкою. Вони вийшли на дорогу із жовтої цегли й попрямували нею до Смарагдового Міста.
Тепер дорога була рівною та гладенько вимощеною, а навкруги милували око краєвиди.
