Дороті втупилася на Голову, зціпенівши від жаху. Очі страховиська швидко закрутилися й нарешті зосередили погляд на Дороті. Потім відкрився рот, і дівчинка почула голос:
– Я Оз, великий і могутній. Хто ти така і навіщо до мене прийшла?
Для такої Голови голос був зовсім не страшний, і Дороті відповіла:
– Я Дороті, маленька і слабенька. Я прийшла просити в тебе допомоги.
Якусь хвильку Голова уважно приглядалася до дівчинки, а потім промовила:
– Звідки в тебе срібні черевички?
– Від Злої Чаклунки Сходу. Мій будиночок приземлився просто на неї і розчавив, – сказала Дороті.
– Звідки в тебе цей пурпуровий слід на лобі? – далі допитувалася Голова.
– Це добра Чарівниця Півночі поцілувала мене на прощання, коли випроваджувала до Смарагдового Міста, – відповіла дівчинка.
Очі пильно вдивлялися в Дороті, доки Голова не вирішила, що їй сказали правду. Потім Оз поцікавився:
– Чого ти хочеш від мене?
– Допоможи мені дістатися назад до Канзасу, до дядька Генрі і тітоньки Ем, – попрохала Дороті. – Мені незатишно у вашій країні, хоча вона дуже красива. І, крім того, тітонька Ем, певно, вже всі очі за мною виплакала – так довго про мене немає ані звісточки.
Очі тричі мигнули, потім втупилися в стелю, тоді спрямували погляд на підлогу – і зрештою навдивовижу швидко завертілися. А тоді знову подивилися на Дороті.
– Чому я повинен зробити це для тебе? – запитав Оз.
– Тому що ти сильний, а я слабка, ти великий чарівник, а я маленька безпомічна дівчинка.
– Але в тебе вистачило сили, щоб убити Злу Чаклунку Сходу, – заперечив Оз.
– Я тут ні до чого, – чесно зізналася Дороті. – Це трапилося само по собі.
– Тоді ось тобі моя відповідь, – сказав Оз. – Якщо ти хочеш, щоб я відправив тебе додому в Канзас, ти повинна дещо зробити для мене. У цій країні так заведено. Я задію всю свою магічну майстерність, але спочатку й ти трошки постарайся. Допоможи мені, а я допоможу тобі.
– Що я мушу зробити?
– Убий Злу Чаклунку Заходу.
– Але я не можу! – вигукнула Дороті.
– Ти змогла знищити Злу Чаклунку Сходу, а до того ж, на тобі чарівні срібні черевички. У цілій країні лишилася одна-єдина зла чаклунка. Коли ти повідомиш мені, що її більше нема, я одразу ж переправлю тебе в Канзас. Але доки Зла Чаклунка не загине, не смій звертатися до мене з проханнями!
Дороті так засмутися від цих слів, що заплакала. Голова знову почала вертіти своїми очиськами і втупилася у дівчинку. Здавалося, Оз не сумнівався, що дівчинка може виконати його прохання, варто їй тільки захотіти.
– Я ніколи й нікого не вбивала з власної волі, – мовила вона крізь сльози. – І навіть якби я захотіла вбити Злу Чаклунку Заходу, я не знаю, як це зробити. Якщо ти, великий і грізний Оз, не можеш із нею впоратися, хіба ж мені, маленькій і слабенькій дівчинці, це під силу? Як мені її знищити?
– Не знаю, – відповіла Голова, – але це моє рішення. Доки живе Зла Чаклунка Заходу, тобі не вдасться побачити дядька Генрі й тітоньку Ем. Запам'ятай, що це дуже зла чаклунка і її обов'язково треба вбити. Тепер іди собі, й доки не виконаєш мого завдання, більше не набридай мені.
Засмучена Дороті вийшла з тронної зали. Біля дверей на неї чекали Лев, Страшило і Залізний Лісоруб.
– Зовсім мені кепсько, – сказала вона. – Допоки я не вб'ю Злу Чаклунку Заходу, Оз нізащо не відправить мене додому. Та хіба ж мені під силу виконати його наказ?
Друзі Дороті дуже засмутилися, але нічим не могли їй допомогти. Дівчинка повернулася до своєї кімнати, лягла на ліжко й лежала там, тихенько схлипуючи, доки не заснула.
Наступного дня солдат із зеленими бакенбардами прийшов до Страшила.
– Ходімо, Оз чекає.
Страшило пішов за солдатом і опинився в тронній залі, де побачив на троні дивовижної краси жінку. Вона була вбрана в зелену шовкову сукню, а на її голові сяяла корона із коштовним камінням. За спиною виднілися крила, прозорі та легенькі – вони тріпотіли під подихом вітерцю.
Страшило вклонився з найбільшою ґречністю, на яку лишень був здатен кавалер, напханий соломою. Красуня поглянула на нього з усмішкою:
– Я Оз, великий і могутній. Для чого ти прийшов до мене?
Страшило очікував побачити Голову, про яку розповідала Дороті, тому дуже здивувався, але нічим не виказав свого подиву і промовив у відповідь з неабиякою гідністю:
– Я Страшило, напханий соломою. У мене немає мізків, і я дуже прошу, щоб ти мені їх трошки вділив. Не хочеться мені були тупішим за інших людей.
– Чому я мушу виконати твоє прохання? – поцікавилася Красуня.
– Бо ти такий могутній і мудрий, що ніхто в світі, крім тебе, не зможе мені дати те, чого я прагну.
– Я ніколи не допомагаю задарма, – повідомив Оз. – Ось що я тобі скажу. Якщо ти вб'єш Злу Чаклунку Заходу, я дам тобі мозок такої високої проби, що ти станеш одним із найрозумніших мешканців Країни Оз.
– Але ти вже прохав Дороті вбити злу чаклунку, – нагадав Страшило.
– Звісно, це так. Мені байдуже, хто саме це зробить. Проте доки вона живе, я не виконаю твого бажання. А тепер іди собі й не турбуй мене, доки на ділі не доведеш, що ти заслуговуєш на мозок.
