Я обережно дстав фальшон, скажу що зробив те вчасно. Дико блискаючи викоченими очима, блка ринулася вперед. Мо тло знову здивувало незвичайною реакцю. Я навть не встиг зрозумти, коли рубанув потвору. Тльки отямився, то вдразу побачив лежачу окремо голову та тло, яке спалося на трав.
Волхв, що сидв на галявин, раптом глухо зашипв та звалився на землю. Вн трохи спнувся застиг в дурнуватй поз, притискаючи руки до сво ши. Я кинувся до нього, але ледь наблизився, то тут же второпав, що лсовик помер.
Дива! - промайнула думка. - Це що ж виходить? Оця потворна блка... нхазв волхв... якось пов'язан мж собою? Невже лсовик перетворився на волохате чудовисько?
Мшечок знову заворушився, я тут же занс меч для можливого захисту. Секунда-друга з нутра почали виповзати зеленуват жуки... Здоровезн, розмрами десь з нготь...
Я обережно нахилився та за мить зрозумв, що ц комахи дуже схож на збльшених в рази клщв.
-Псяче хутро! - голосно вигукнулось само собою.
сховавши меч, я витягнув з сагайдака зачаровану стрлу, скомандував "Вогонь" та пдпалив злодйський мшок. Вн яскраво спалахнув та тут же густо задимв. Другою стрлою я пдпалив тло колдуна.
Ну прямо тоб один до одного! - стрибали в голов стривожен думки. - Клтки для розведення вовкв, мшки з величезними клщами... Хочеш, не хочеш - але все вказу, що до негараздв в Берестянц та на вирубц причетн лсовики!..
-Чого ти там бурмочеш? - голос Сот вирвав мене з дрмотного стану. - Прихали! Вилазь!
Човен стукнувся об помст. Гберлнг хутко схопився за бруси та пдтягнув суденце поближче.
Я пдввся та вискочив з човна.
-Слухай, друже, дозволиш у тебе переночувати? - спитав у гберлнга.
-Ну... добрй людин важко вдмовити... Давай так, коли вип'ш з мною та розкажеш чого цкавого, то залишайся! - Сот розсмявся.
Вн вискочив слдом за мною, прив'язав човник та ми з ним пройшли до берега. Тут я розрахувався за його роботу пшов переврити коня. Коли повернувся до хатки, Сот вже сидв на двор й розводив багаття. Поряд, на товстому пеньку, стояла пляшка та щось ствне.
Мен базкати особливо не хотлося, я за цлий день трохи втомився та й не полюбляю пустобайство. Але вдмовлятися було не чемно.
Ми зручно розслися бля вогню я виршив схитрувати, почавши питати першим:
-А звдки ти знаш ельфйську мову?
-Тобто? - оторопв гберлнг.
-Ти прочитав напис на мому акетон. Пам'яташ?
-А-а-а! - Сот хлопнув себе по лобу та посмхнувся в сво пухнаст бл вуса. Вн впевненим рухом вдкрив пляшку, розлив по глиняних кухлях медухи, вже потм вдповв: - Я ж не завжди був рибалкою... Кожен з нас сам вибира, на який розвилц йому повернути. Хтось йде широким трактом, хтось тихою лсовою стежкою. Хтось вибира сам, хтось пд вагою обставин, як не в силах подолати. на всьому свому шляху ми збирамо деяк знання. От я, наприклад, вивчив ельфйську мову.
Гберлнг тамниче посмхнувся, схопив свй кухоль та голосно додав:
-Давай, друже, вип'мо за те, щоб в кнц шляху нас всх чекала очкувана нагорода.
-Овва! Оце ти закрутив!
Сот одним махом осушив свою кружку, а я на мить задумався неквапливо всмоктав медуху.
От, псяче хутро! Ну й мцна, зараза! - знову горло стис колючий кашель.
Вддихавшись, я обережно спитав:
-Ти задоволений свом... шляхом?
-Цлком! Тиша, лс, озеро, яке кишить рибою... Спокй та свобода. Нхто не стоть над тобою, не вимага здйснювати того, про що потм можна пошкодувати. А ось ти, Боре?
-Ех, знати б напевно якою дорогою я йду - чи свою, чи чужою... Кругом цлковитий туман.
-Дивись, не заблукай, - Сот знову розлив медухи. Що-що, а пити вн був гаразд. - Знаш, шлях людей завжди туманний... Свого часу я побачив багато, ззнаюся тоб чесно, так не змг вдкритися вам всю душею.
-Чого?
Сот вдповв не вдразу. Вн схопив свй кухоль, знову випив, голосно крякнув та втупився в мене, наче очкуючи поки я не осушу свй посуд. Прийшлось випити.
-А Нхаз тебе бодай! - вдкашлюючись, промовив я. - Де таку гидоту роблять?
Гберлнг сприйняв це за комплмент та його пика розтягнулася в довльнй посмшц.
-Ти питаш чого я не вдкрився? - промовив вн. - Не знаю... От чесно, не знаю. Люди чомусь здаються мен грше оркв... у вас якась така частинка, котра прагне зруйнувати все в цьому свт. Все, що колись створив Сарн.
-Ну, хба тльки люди так поводяться?
-Ти так вдповдаш, бо сам людина, - вдмахнувся Сот. - Спробував би уявити себе на мсц ншого...
-Я нкого не виправдовую. От взьми ти х же лсовикв. Я прекрасно розумю, що ми, канйц, ставимось до них з зневагою. А тим же водяникам намагамось нав'язати наше уявлення цього свту. Натомсть отримумо спротив... н, щоб подолати його перемовинами, беремо та тиснемо силою.
-О! Невже це каже людина? - гберлнг вдкинувся назад. Вн подивися на мене якось дивно. - Слухай, Боре, мен здаться ти лукавиш.
-Я цлком вдвертий!
-Якщо це так, то ти мене двч здивував! - Сот потягнувся до пляшки, але я його зупинив, та попросив зробити невеличку паузу. - Добре, - кивнув той. - Отже, ти кажеш, що бачиш несправедливсть, так? А хочеш я вдкрию тоб одну цкаву рч? Н лсовики, н водяники не вважають вас, канйцв, такими, що були б рвними до них.
-Це як?
