Читанка для Мануеля полностью

ЗРЕШТОЮ ВІН ЗАКЛИКАВ СТУДЕНТІВ СПРИЯТИ ІДЕОЛОГІЧНОМУ ЗМІЦНЕННЮ УНІВЕРСИТЕТУ, ПОРАДИВ БУТИ ДУЖЕ УВАЖНИМИ ПІД ЧАС ВИБОРІВ ЧЛЕНІВ СПІЛКИ УНІВЕРСИТЕТСЬКИХ СТУДЕНТІВ, А ТАКОЖ ЧЛЕНІВ ОРГАНІЗАЦІЙ МОЛОДІ, СТВОРЕНИХ КОМУНІСТИЧНОЮ ПАРТІЄЮ. +ВИ ПОВИННІ СТЕРЕГТИСЯ КАР'ЄРИСТІВ І ОПОРТУНІСТІВ, ЯКІ ІНКОЛИ ВДАЮТЬ РЕВОЛЮЦІОНЕРІВ, УМІЙТЕ РОЗПІЗНАВАТИ ЇХ, ЗАВЖДИ ОБИРАЙТЕ НАЙКРАЩИХ, ТИХ, ХТО НЕ ПОРЕТЕНДУЄ НА ПОСАДИ, ХТО НЕ ДУМАЄ ПРО СЕБЕ І ГОТОВИЙ ВІДДАТИ ВСЕ ЗАДЛЯ ІНШИХ+.

НЕВДОВЗІ ПО ТОМУ, ПІСЛЯ ТРЬОХ ГОДИН РОЗМОВИ І ДЕСЯТКІВ ЗАПИТАНЬ ФІДЕЛЬ КАСТРО ЗНОВУ СІВ ДО СВОГО МАЛЕНЬКОГО АВТОМОБІЛЯ І ВІД'ЇХАВ НЕ МЕНШ ШВИДКО, НІЖ ПРИЇХАВ, ЗАПРОСИВШИ КІЛЬКОХ СТУДЕНТСЬКИХ КЕРІВНИКІВ І ДАЛІ ДИСКУТУВАТИ З НИМ. +Я НЕ ЗААРЕШТУЮ ЇХ І ПОВЕРНУ ЇХ ДУЖЕ ШВИДКО+, СКАЗАВ НАПРИКІНЦІ ГІСТЬ.

ТЛМ / МП10.55GMT

— Чому ти принижуєш мене? — запитувала Франсина, коли опівночі ми йшли по бульвару вгору впереміш із непевними гуртами людей, що поверталися додому, купками співрозмовників на кожному розі, алжирськими та іспанськими люмпенами, місцевими сутенерами, пропозиціями в сутіні дверей, cochon[136] кіно, пригодами, запахом картоплі-фрі, посмаженій на прогірклій олії, музикою барів, ох, дівчинко, як пояснити тобі, що тут не це, не так, дарма що ти мала слушність, бо маєш її й тепер, на це не поширюється логіка, і саме тому є дві протилежні причини, які, кажу тобі, не викрешуть іскри, поглянь на цю стару, що збирає недопалки і проказує бозна-колишній проклін злидарів, своєрідний підсумок на краю світу для привілейованих свідків, якими, звичайно, є ти і я, бо ані Ланса дель Васто[137], ані мадам Пучулу Гандара не з’являться тут і не дивитимуться як на найкращий західний підсумок 1960-х років на цю брудну руку, яка збирає недопалки, щоб скрутити собі вранці першу цигарку.

— Це все я знаю, — відказала Франсина, — знаю аж занадто добре, немає потреби вдавати заяложеного святого, щоб помітити купу неминучих покидьків.

— Ти висловилась, дівчинко, все гаразд у твоїй промові, але наприкінці ти бовкнула слівце, не менш неминуче у твоєму Weltanschauung[138], для твого світу і для мого, такі речі, звичайно, завжди неминучі, але ти помиляєшся, зважай на того негра, він от-от виблює на тротуар, і тому, бачиш, саме тому я й потребую тебе цієї ночі, ми з тобою стоїмо по один бік бар’єра, але ти всупереч власній волі плюєш мені в обличчя і навіть не знаєш про це. Слухай, якщо в мені лишилася бодай дрібка гідності, я повинен піти і лягти отам, щоб той п’яний негр обблював мене, але, коли знаєш напам’ять теми всіх квінтетів Моцарта, ти розумієш, що це річ неможлива, яке паскудство, and yet and yet and yet[139].

— Ти теж… ми теж п’яні, — поправилася Франсина. — Ходімо додому, Андресе. Вже знаю, ти глянеш на мене скрива і скажеш: ну, ясно, запариш мені трави і вкладеш у ліжко. Обіцяю, що цього не робитиму, але ходімо звідси, я більше не можу.