"Чорна рада" (1843—1857) – перший історичний роман української літератури, масштабна епопея, яка яскраво і багатогранно змальовує події, що трапилися після смерті Богдана Хмельницького. Центр роману – чорна рада в Ніжині навесні 1663 року, коли за гетьманську булаву боролися декілька висуванців від козацтва. Це переломний пункт нашої історії, в якому віддзеркалена боротьба за припинення чвар в Україні, за її єдність. Її відстоюють шляхетні запорозькі лицарі, її зневажають і топчуть підступні й обмежені владолюбці. Роман "Чорна рада" став прикладом для наступних поколінь прозаїків у тому, як будувати захоплюючий сюжет, як створювати яскраві романтичні образи, як забезпечити живий колорит епохи. "Спасибі тобі, Богу, милий друже мій великий, за твої подарунки і особливо — за "Чорну раду",— писав Кулішеві Тарас Шевченко,— я вже її двічі прочитав, прочитаю і третій раз і все-таки не скажу більш нічого, як спасибі".
ѕантелеймон ул>=ш
„ќ–Ќј –јfј
’рон>=ка 1663 року
–оман
––––––––––—
I
ѕо весн>= 1663 року двоЇ подорожн>=х, верхи на добрих кон€х, >=зближались до иЇва з Ѕ>=логородського шл€ху. ќдин був молодий соб>= козак, збройний, €к до в>=йни; другий, по одеж>= >= по сив>=й бород>=, сказать би, п>=п, а по шаблюц>= п>=д р€сою, по п>=стол€х за по€сом >= по довгих шрамах на виду Ч старий козарлюга. он>= в њх потомлен>=, одежа й тороки позапилюван>=: зараз було знати, що њдуть не зблизька.
Ќе доњзд€чи верстов зо дв>= чи зо три до иЇва, вз€ли вони у л>=ву руку, да й побрались гаЇм, по крив>=й дор>=жц>=. = хто т>=льки бачив, €к вони з пол€ повернули в гай, ус€ке зараз домисл€лось, куди вони простують. рива дор>=жка вела до „ереваневого хутора, ’марища. ј „еревань був т€жко грошовитий, да й веселий пан >=з козацтва, що збагатилось за дес€тил>=тню в>=йну з л€хами. –>=ч тут про Ѕогдана ’мельницького, €к в>=н рок>=в з дес€ток шарпав з козаками шл€хетних л€х>=в >= недол€шк>=в. ќт тод>=-то й „еревань доскочив соб>= незчисленного скарбу та п>=сл€ в>=йни й с>=в хутором коло иЇва.
Ѕуло вже надвеч>=р. —онце св>=тило стиха, без жари; >= любо було погл€нути, €к воно розливалось по зелених в>=тах, по суковатих, мохнатих дубах >= по молод>=й травиц>=. ѕташки сп>=вали >= свистали усюди по гаю так голосно да гарно, що все кругом неначе усм>=халось. ј подорожн>= були €кось смутн>=њ. Ќ>=хто б не сказав, що вони њдуть у гост>= до веселого пана „ереван€.
ќтже вони вже й п>=д ’марищем. ј те ’марище було окрите га€ми, справд>= наче хмарами. ругом обн€ла його р>=чка з зеленими плавами, лозами й очеретами. „ерез р>=чку йшла до вор>=т гребелька. ј ворота в „ереван€ не прост>=, а державськ>=њ.[1. д>=дичевський - прим.авт.] «ам>=сть ушул[2. стовпи в брам>= - прим.авт.] Ч рублена башта п>=д іонтовим щитом, >= п>=д башту вже дубов>= ворота, густо од верху до низу цв€хован>=. Ѕувало тод>=, у ту старовину, таке, що >= вдень >= вноч>= спод>=вайсь лихого гост€ Ч татарина або л€ха. “ак над вор>=тьми у башт>= було й в>=конце, щоб роздивитись перше, чи впускати гост€ до господи, чи н>=. Ќад щитом Ч гостроверхий греб>=нь >=з дубових паль, а округ хутора Ч год€щий вал.
ѕ>=д’њхавши гост>= п>=д браму, почали грюкати шаблею в цв€хи. ѕо гаю п>=шла луна, а в хутор>= не озивавсь н>=хто; да вже нескоро хтось за вор>=тьми почав кашл€ти, >= стало чути, €к щось або старе, або недуже беретьс€ в башт>= по сходах до в>=конц€, л>=зе да й гуторить само з собою.
Ч ¬раг його, Ч каже, Ч знаЇ, €кий тепер люд настав! ѕрињде казна-що, казна-зв>=дки та й грюкотить, €к вор>=т не розламле. ј €кби рок>=в п’€тнадц€ть або двадц€ть назад! “ак ус€ке сид>=ло по ¬крањн>= тихо та смирно, наче бджола в зимовнику. е, тото бо!.. якби враж>= л€хи, соб>= на лихо, не потривожили козацького рою, то й дос>= б, може, так би сид>=ли. ѕогано було за л€х>=в, та вже ж >= наш>= гул€ють не в свою голову! ќх, боже правий, боже правий!
Ч —е ¬асиль Ќевольник, Ч каже тод>= п>=п. Ч ќднаковий >= дос>=.
Ч ’то там грюкаЇ, наче в своњ ворота? Ч питав ¬асиль Ќевольник кр>=зь в>=конце.
Ч fа год>= тоб>= розпитувати! Ч озвавс€ п>=п. Ч Ѕачиш, що не татаре, то >= впускай.
Ч Ѕоже м>=й правий! Ч аж скрикнув ¬асиль Ќевольник. Ч “а се ж паволоцький Ўрам!.. Ќе знаю ж, чи одчин€ти ворота, чи перше б>=гти до пана.
Ч ќдчини перше ворота, Ч озвавс€ Ўрам, Ч а пот>=м б>=жи соб>=, куди хоч.
Ч ѕравда, правда, доброд>=ю м>=й любий! Ч каже старий ключник да й почав >=спускатис€ униз, усе-таки розмовл€ючи сам >=з собою. Ч ора з горою не з>=йдетьс€, а чолов>=к з чолов>=ком з>=йдетьс€. ќх, не думали ж моњ стар>= оч>= вбачати пана Ўрама!
ќт одчинились ворота. ѕолковник Ўрам >=з сином (той молодий козак був його син), схилившись >= в’њхали. ¬асиль Ќевольник з великоњ радост>= не знав, що й робити: кинувс€ до Ўрама >= поц>=лував йрго в кол>=но.
fал>= до сина:
Ч Ѕоже правий! Ѕоже правий! “а се ж тв>=й ѕетрусь! ќрел, а не козак!
ѕетро нагнувсь >=з с>=дла >= поц>=лувавсь >=з ¬асилем Ќевольником.
Ч ќрел, а не козак! Ч каже знов ¬асиль Ќевольник. Ч ўо, €кби таких друз€к припливло хоч дв>= чайки до ермана, €к € пропадав там у невол>=? ќх, боже правий! fалась мен>= та прокл€та невол€ добре знати, не забуду њњ дов>=ку!
—правд>=, ¬асиль Ќевольник був соб>= д>=дусь такий >= м>=зерний, мов зараз т>=лько з невол>= випущений: невеличкий, похилий, оч>= йому позападали >= наче до чого придивл€ютьс€, а губи €кось покривились, що ти б сказав Ч в>=н >= зроду не см>=€вс€. ” синьому жупанков>=, у старих полотн€них шароварах, да й те на йому було, мов позичене.
ѕетро, старого Ўрама син, скочив на землю >= вз€в од панотц€ кон€.
Ч ¬еди ж нас, ¬асилю, до пана, Ч каже полковник Ўрам. Ч fе в>=н? „и в св>=тлиц>=, чи в пас>=ц>=? ” нього здавна була охота до бджоли; так тепер певно вже пас>=чникуЇ.
Ч ге, доброд>=ю, Ч каже ¬асиль Ќевольник, Ч благую часть >=збрав соб>= пан „еревань Ч нехай його господь на св>=т>= подержить! ћало куди й виходить >=з пас>=ки.
Ч Ќу, да все ж од людей >=ще не одцуравс€! „и, може, справд>= зробивсь пустинножителем?
