------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
╙, ╨ - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
╞, © - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------
- Грицьку про-о-оклятий! Грицьку ка-а-аторж-ний! Гри-и-ицьку! - гукав одного лiтнього погожого ранку невеличкий хлопчик лiт дев'яти, стоячи на високiй буртi, кругом укритiй молодою i зеленою, як рута, травою.
Сонце пiднялось вже височенько i, гаряче, iскристе, обливало i бурту, i хлопчика, i кругом широке поле сво©м огнистим свiтом; горiла молода трава на буртi зеленим огнем; неопавша роса свiтила i вiдбивала дорогим самоцвiтним камiнням. Одежа хлопчика - лихi вибiйчанi штанцi, засуканi аж до колiн, латана сорочка i на головi з передраним козирком картуз - пiд тим свiтом теряли свою злиденнiсть, неохайнiсть,- i латки i дiрки вiдбивали так красиво, дивились так мило, мов маляр намалював ту картину, а не жива вона стояла перед очима.
Картина була справдi чудовна: з бурти, мов з високо© гори, видно було на праву руч мiсто. Церкви пiдняли високо угору сво© круглi голови, сяли у прозорому повiтрi золотими банями, зеленiли ©х залiзнi покрiвлi, моз травою вкритi, бiлiли бiлi боки, мов з крейди виструганi; помiж церквами хати, людськi огороди тонули в гущавинi темно-зелених садкiв. Он i рiчка блищала, звиваючись змi╨ю по жовтому пiсочку i пускаючи легенький димок туману з себе, а через рiчку перекинувся мiст - тонкий, узорчатий, мов з волосенi виплетений. Тута ж, недалеко вiд бурти, мов крiпость перед мiстом, висока кам'яна стiна обвивала кругом великий розкiшний садок, здоровенную пустку-будинок - Ратi╨вщину. А на лiву руч вiд бурти розiслався степ, рiвний, як долоня, широкий i довгий-безкра©й, тонув у сво©й просторiй просторостi, у сво©й зеленiй травi, спершу аж темно-зелений, а чим далi - блiдiший, голубiший, поки не сходився з кра╨м блакитного неба, де, здавалось, вiн загнувся угору i пiшов уже попiд небом. Серед його хвилi хвилями золотого сонячного свiту так i ходять, так i переливаються, то здiймаючись угору, то опадаючи униз; над ними сотнi срiбноголосих жайворонкiв непримiтне в'ються, i ©х весела i радiсна пiсня дзвенить, розходиться, розсипа╨ться, зда╨ться, сизо-прозоре повiтря само бринить-спiва╨... А на темно-синьому полi неба огненне коло сонця гра╨, прище свiтом, стрiля╨ довгим промiнням, сипле непримiтними iскорками жару,- невiдомий коваль невiдомим мiхом роздув те величне та чудовне огнище свiту! Гарно усюди, красиво так,- не надивився б, не налюбувався!
Та не дивуватися, не любуватися вилiз хлопчик на самий вершок високо© бурти, по боках котро©, щиплючи травицю, ходило десятеро овечат i дво╨ телят,- байдуже йому було i про ©х. Вiн вилiз, щоб з високостi пiдглядiти, де заховалися Грицько та Василь,- його рiдний i двоюрiдний брати, з котрими вiн ще до сходу сонця вигнав ту худiбчину пастись. Хлоп'ята, поснiдавши i щоб чим-то згаяти, то згаяти час, задумали гратись у пiжмурки. Першому випало жмуритись Грицьковi,- старшому вiд його братовi. Бистроокий, вiн зразу пiдглядiв Iвася, що приткнувся за буртою у балочцi пiд широкою лопушиною.
- Вилазь, вилазь, Iвасю! Знайшов, бач, глухий куток, лопушину! - кричав на його з бурти Грицько, регочучись.
Прийшлось Iвасевi жмуритись. Не вспiв вiн очi закрити, як Грицько крикнув: "Уже!" Iвась кинувсь шукати. Оббiг кругом бурти, спустивсь у балочку, обдививсь, обшарив усi бур'яни - нема Грицька! Не думаючи швидко знайти брата, Iвась кинувсь за Василем. Вiн бачив, ще як Грицько жмурився, Василь похилив прямо до Ратi╨вщини.
- Я знаю, вiн у ровi мiж шипшиною засiв,- промовив сам до себе Iвась i ударився туди.
Шукав по бур'янах, заглядав у рiв, свистав, гукав,- i тiльки його дзвiнкий голос лунав мiж гущавиною високих берестiв та пахучих лип, що спускали сво© широкi гiлки по бiлiй стiнi у рiв, мов подавали кому руку або намiрялись досягти до шипшини, що, так красно цвiтучи, поросла по окопу,- Василь не окликався, не одгукувався. Досада розбирала Iвася, як його так зразу наглядiли, а вiн аж ухоркався, шукаючи, а й досi нiкого не знайшов.
Повернув вiн знову до бурти. Дорогою, мов з-пiд землi, донеслося до його Грицькове "ку-ку!". Вiн разiв з п'ять оббiг кругом не© - нема нiгде. А його голос вiн чув. I так виразно гукнув "ку-ку!.." Ось знову гука╨.
- Ага! ти у балочцi,- радiсно скрикнув Iвась i побiг трохи не вдесяте у балочку. Шукав, лазив, кожен кущик обдивлявся - нема╨. Ще бiльша досада його пройма╨, аж сльози розбирали.
