ДІАНА УІНН ДЖОНС
ШАЛЕНИЙ РОБЕРТ
Diana Wynne Jones
“Wild Robert”
1.
Хізер була у поганому настрої. Її велосипед зламався, як раз на початку літніх канікул, а це означало, що вона не могла їздити на ньому до подруги - Джанін у містечко. До містечка було п’ять миль. Хізер могла або іти пішки п’ять миль туди та п’ять миль назад, чи залишатися вдома. Але “вдома” було не зовсім “вдома” – принаймні, не влітку. Хізер жила у державному маєтку, що називався Кастелмайн, так як її мама та тато були там доглядачами.
Літом, кожного дня в одинадцять тридцять, автостоянка, біля старих стаєнь, починала заповнюватися машинами, міні-автобусами, автобусами, туристи вибиралися з них і розбрідалися всюди: по будинку та по садах. Від них майже неможливо було укритися. А мама та тато Хізер були надзвичайно зайняті, показуючи людям будинок, або вирішуючи несподівані надзвичайні ситуації, щоб скласти компанію для Хізер.
Того дня Хізер заплуталася із часом. Вона відірвалась від книги, яку насуплено читала від самого сніданку, і вирішила, що годинник показував десять тридцять. Добре, подумала вона. Це давало б їй годину щоб дістатися справді усамітнених схованок, перед приїздом туристів. Вона збиралася піти на саму верхівку старої замкової вежі, так як вважалося, що там небезпечно для натовпу. Там вона могла читати свою книжку, або дивитися униз на погорби та лісисті долини, поки їсть ланч. Це не було так добре, як бути із Джанін, але не так вже й погано, щоб провести чудовий день. Звідти ви могли б не бачити туристів і навіть майже не чути їх. Але спочатку вона повинна була взяти щось поїсти. Хізер увійшла на маленьку кухоньку, позаду величезної побіленої кухні, яку показували туристам, та відкрила холодильник.
- Тьху! – промовила вона. Якщо вона хотіла сандвіч, то могла вибирати між тунцем та консервованою шинкою, але без томатів, знову. Щоб отримати томати, або фрукти, вона мала б піти у сад і бути ввічливою із грубим старим містером МакМанусом, садівником. Хізер вирішила, що не зможе витримати його поганий характер. Натомість, вона піде до місіс Міммз, яка тримала туристичну крамницю, та попросить її чіпсів або печива. Вона ненавиділа містера МакМануса навіть більше ніж ненавиділа консервовану шинку.
Хізер зробила собі шість сандвічів із тунцем та поклала їх у сумку. Вона тільки-но забрала свою книгу з великої туристської кухні, коли десь поруч пролунали голоси. Хізер почула скрегіт та скрип коліс, крізь товсті білі стіни.
- О, ні! – зойкнула Хізер. Вона вибігла в прохід, з якого можна було бачити місце для паркування. Скрізь вікна, з шибками у ромби, вона могла бачити цілий ряд машин, що вже припаркувалися, і щонайменше один великий автобус. Інший автобус, поки вона дивилась, гуркотів, а люди з фотоапаратами в руках вистрибували з нього.
- Чого вони приїхали так
Вона знала, що не зможе дістатися до крамниці місіс Міммз раніше за цих людей з автобуса, які наб’ються туди заради морозива. Тоді вона відправилася до вежі, по простому шляху, що вивів її на високу галерею, з якої можна було дивитися униз на круглу кімнату, поруч із кам’яними сходами, що вели на вежу. Але вона запізнилась. Навіть перед тим як вийти на галерею, Хізер почула човгання ніг туристів. Пролунав голос її батька:
- Зараз ми перебуваємо в частині старого замку. Він був побудований першим бароном, Хью Толлером, на початку дванадцятого століття. Ці кам’яні сходи позаду мене ведуть на сторожову вежу, побудовану Вільямом, сином Хью Толлера.
Хізер нахилилася через поручні балкону і дивилася униз на скупчені голови, обличчями повернутими до тата. Тато розказував, поставивши одну ногу на сходи, що вели до вежі. Хізер встигла вчасно, щоб побачити як він вправно дотягнувся та схопив хлопця, що намагався прослизнути за червону мотузку, яка перекривала вхід на сходи.
- Ні, синку, ти не можеш піднятися. Вежа небезпечна, а ми не можемо отримати страховку. В 1150 році замок вже був доволі великим…
Хізер відвернулась.
- Вівці, - пробурмотіла вона. – Огидні вівці на моєму шляху. - Вона знала, що татко був цілком здатний ходити та розказувати поки не прийде мама, чи інший гід, із наступною групою. Вона була відрізана від вежі. А зараз група з автобуса має заповнювати вестибюль і чекати, поки їх заберуть на головних сходах.
