— Ви поїдете з нами. Твоя Ма не пробачить, якщо я лишу таких цінних пташок у Дешті, — вичавив із себе Бідний. — Лізьте в мажару.
Найдужче Бекиру хотілося плюнути в жовті очі Саші й відмовитися, але вибору не було. «Маленький друг» не вгавав і продовжував кидати жмені пилу під ноги тулпарам. Усе вказувало на те, що от-от почнеться суєрна буря. Краще потрапити в Ак-Шеїх милістю Саші Бідного, ніж залишитись у Дешті під час бурі. Бекир та Ніязі залізли до клітки.
Тільки тепер хлопець зауважив, що вона була не порожньою. У кутку зіщулилася дівчинка. Бекира найдужче здивувала усмішка, з якою вона зустріла нових сусідів. Щира й беззахисна.
— Добряче ти їх. — Дівчинка простягнула руку. Бекир покосився на розтулену долоню. В Ак-Шеїх так не віталися. Ма розказувала, що одразу після Спалахів багато хто думав, що зміни передаються через доторк. — Мене звати Чорна Корова. —
Дівчинка наче й не помітила реакції Бекира. Вона відкинула з обличчя чорне пасмо. Волосся заворушилося, на маківці показалася тваринка, схожа на кесератку.
Ніязі злякано здригнувся.
— Це йилангек, я кличу його Забувайком. Хочеш лизнути? — Чорна
Корова дістала ящірку, торкнулася слизької шкіри й засунула пальця собі до рота. — Гей, неждиси, — прогугнявив Шейтан із козлів, — відповідаєте за кожну волосину цієї цицюні. Раптом що, сам вам серця повідгризаю. — Шейтан гикнув, але його очі залишилися серйозними. Вони говорили: «Не смій навіть згадувати, що я навчив тебе ловити ана-арахну».
Мажара рушила. Бекир нишком роздивлявся дівчинку. Це була перша незмінена його віку, яку йому доводилося зустріти, але він удавав, що це його ніскільки не бентежить. Ніязі ж відверто витріщався.
— Не бійтеся, — прошепотіла дівчинка і скосила темні вузькі очі на
Шейтана, — він не злий. Так, прикидається. Але поділився із Забувайком м’ясцем. А ти гарний, — несподівано додала Чорна Корова й усміхнулася
Бекиру.
Щоки хлопця запалали. Ніязі кашлянув, намагаючись приховати сміх.
— Ти такий, як я — незмінене дитя! Тебе теж з’їдять на Андир-Шопай?
— Ні, ми самі з Ак-Шеїх, — замість нього відповів Ніязі. — І це Бекир. Він має ім’я. А не як ти. Чорними Коровами називають лише священних жертв. І своїх у нас точно не їдять. Хоч і незмінених.
На подив Бекира, попри те, що Ніязі її образив, дівчинка засміялася.
— Чорна Корова так до мене прилипло, що я вже й не пам’ятаю іншого
імені.— А ти… Ти що? Ти хіба зовсім не боїшся, що тебе зварять і з’їдять? — не міг повірити Бекир. Це було його нічним кошмаром, а тут схожа на нього дівчинка так спокійно говорить про Андир-Шопай.
— Узагалі-то її тіло допоможе нам не змінюватися й не хворіти, —
втрутився Ніязі. — І захистить від джадала.
— Нє-а, не боюся, — промовила Чорна Корова і знову звела на них свій дивний смішливий погляд. — А хто такий джадал? Ніколи про такого не чула.
— Дух смерті. Уже забрав Повноважного Старших Братів, — з погордою проказав Ніязі, наче джадал був місцевою цікавинкою, а не смертельною загрозою. Хоча Азіз-баба й казав, що він на своїх не нападає, але радив у ніч світіння Йилдиз сидіти вдома.
— Цей дух живе у вашому селищі? — Чорна Корова перевела здивований погляд на Бекира.
— Азіз-баба каже, що якщо джадал і далі залишиться в Ак-Шеїх, то на весь
Кіммерик чекає загибель, — знову замість нього відповів Ніязі, і Бекир уже був готовий його стукнути.
— Але ти так не думаєш? — Чорна Корова все ще дивилася на Бекира.
— Думаю, що джадал — вигадка для дітей, а Повноважного вбив хтось
інший. Ніязі обурено форкнув, але змовчав. Дівчинка замислилася й зосередилася на годуванні своєї тварини. Бекир вдивився в Дешт. Навіщо він їй це сказав?
Вона — чужинка, жертва, яку за кілька тижнів зварять і з’їдять усім селищем.
Яке їй діло до демонів Ак-Шеїх і навіщо йому з нею говорити? Мажару трясонуло на камені. Світло-рожевий у небі починав густішати.
— А як ти стала жертвою? Твої батьки?. — Він не зміг закінчити.
Пригадав дочку Селіма Чорного, яку той продав, щоб переїхати ближче до Стіни.
— У мене був лише батько, — охоче відповіла дівчинка, знову ледь помітно розтягуючи слова, як це робили кіммеринці півдня. — Мати померла одразу після мого народження. Батько почав змінюватися й не зміг мене захищати. А до того його всі поважали, навіть боялися.
Дівчинка розчесала пальцями волосся. Коси, наче хіджаб, повністю вкривали тонку постать. Знизу стирчали лише пошкрябані колінця й обідраний поділ сукні.
— Одного дня він помер, а мене вкрали акинджиї з Курасубазару. Бо я ж незмінене дитя. — Чорна Корова сумно всміхнулася.
— Мого батька забрала буря, — тихо промовив Бекир. — Він водив гуманітарні конвої. — Про останнє він не любив розказувати, але цій дівчинці чомусь відкрився.
— Мій тато теж воював. Він був Старшим Братом. А потім став азізом —
святою людиною й чаклуном! — навіть зраділа його одкровенню дівчинка.
За мить Чорна Корова потупила очі, наче загубила думку. А Бекир згадав про рану, завдану ракоскорпом. Близнюки спеціально в неї цілили, і тепер ногу пекло від болю. Бекир підтягнув кінцівку і спробував роздивитися поріз.
