А Мирослава — мовчазна подруга його — дивиться на сліпучу блакитну зірку. Вона думає, а може, й не думає. Чим можна назвати невловимі промені свідомості, які тчуть у химерних поєднаннях чисті юнацькі бажання? Хто там, біля яскравого світила? Які вони? Чим живуть — боротьбою, любов’ю, стражданням? Які думки долинають від них крізь простір Світобудови? Мирослава прислухається, чи не зазвучить серце, чи не відтворить послання розуму в зрозумілі слова.
Заглибився у простір Пломінь, очі його не бачать ні зірок, ні туманностей. Він, певне, охопив свідомістю всю велич Космосу, хоче збагнути його єдність. У зіницях мерехтять промені, вуста щось шепочуть.
А Горлиця захоплено творить вірші. Учитель чує ЇЇ тихий голос, який промовляє чіткі рядки:
Горлиця замовкла, задумалась. Потім знову вихопила з кишені куртки олівець і заходилася виводити на шматку паперу поспішні рядки.
Сонцезір з ніжністю подумав про Горлицю. Вона намагається поєднати в синтезі легенди і науку, минуле і грядуще, збагнути плин Еволюції як нерозривний ланцюг Буття. Навіть на поетичний процес благотворно діє прекрасний Космос.
Дружньо сяють зірки.
Зеленкуватою кулькою відпливає в безмір Земля.
Мерехтять на виступах космольота промені далекого Сонця.
І невідомо, хто летить: апарат чи ті, хто в ньому? Зосереджений трудар Віора, сповнена творчої енергії Хвиля, з’єднані в одне серце Ясноцвіт і Зоря — наймолодші, але, може, наймудріші учні Сонцезора!
Радісно і тривожно Учителю.
Він бачить те, чого не бачать вони.
Він готує власними руками найтяжче для тих, хто є його серцем і совістю, його надією і життям.
Тривога від минулого, атавістичного. А може, від співчуття? Від знання важкого шляху, який ним уже пройдений?
Хай! Це необхідний етап. Пташенята вилітають з гнізда! Хай тренують крила і волю. Без цього — шлях у Безмежність закритий.
Пропливає вдалині Марс. Гіпнотизує його червоний вогник, завихрює навколо себе думки.
Скільки таємниці тримала і тримає в собі ця планета — найближчий сусід Землі? Вже давно відвідали космонавти його пустельну поверхню, наочно переконалися в наявності життя на старій планеті. Відкрили засипані, але ще де-не-де функціонуючі канали, підземні міста, оазиси. Проникли в штучні супутники Фобос і Деймос, які були гігантськими космічними музеями.
Багато зрозуміли вчені Землі. Але ще більше не розгадано. Де вони — жителі Марса? Чому покинута планета? Чому пісок засипає грандіозні споруди, які не під силу навіть науці Землі? Невже при такому потенціалі не змогли марсіани запобігти якомусь космічному лиху?
А може, й не було ніякого лиха. Може, відбувся якийсь еволюційний процес якісного переходу вищого життя на новий просторово-часовий рівень. Вони живуть, пізнаючи нові глибини Матерії, які ще недосяжні для нас.
Хто знає?
Мовчить Космос. Посилає з далини вогні зірок-маяків, як сигнали Розуму — безсмертного, невтомного, вічно діючого.
Трохи відпочинку, праці біля автоматів.
І знову учні разом з Учителем спостерігають за плином зоряної ріки.
Автомати впевнено ведуть космоліт серед небезпечних астероїдних потоків. Блискучі брили пролітають десь далеко, не загрожуючи людям.
І вже ось, зовсім недалеко, гігант системи Сонця — Юпітер.
Гравітаційні прилади відзначили його тяжіння. В передніх отворах з’явилася, почала збільшуватись моторошно-зеленкувата куля, прорізана могутніми пасмами ураганів.
На тлі планети рухались невеличкі кульки супутників. Здавалося, ніби велетень Юпітер грався, як цирковий фокусник, тією численною зграєю підвладних йому планеток. Вони поривались у Безмежність, намагалися вирватись із страшного полону, а він самовдоволено посміхався, незначним зусиллям тяжіння повертаючи в царство своє неслухняних дітей.
«Райдуга» попрямувала до однієї з планеток-супутників. Космослав підійшов до пульта, провів розрахунки, звірився з картою.
— Ганімед? — запитав він Учителя.
Сонцезір ствердно хитнув головою.
— Чому саме сюди? — поцікавився Пломінь.
— Вам доведеться бувати в далеких світах. Не на всіх планетах і супутниках є життя, атмосфера. Навпаки — більшість їх непридатна для земного життя. Саме такою планетою є Ганімед. Без атмосфери, без помітного життя. Звикайте. Шукайте можливостей у таких умовах.
— Але ж поряд — Європа? — здивувався Космослав. — На ній є хоч і розріджена, але киснева атмосфера, рослинний і тваринний світ.
— Знаю. Але я вже сказав — вивчайте найсуворіші планети.
