До книжки одного з найпопулярніших фантастів останнього десятиліття, лауреата Державної премії СРСР Кира Буличова увійшли оповідання та повісті. Їхня героїня — дівчинка з XXІ століття Аліса, яка разом зі своїми дорослими друзями подорожує на інші планети і з якою трапляються найнеймовірніші події.В книгу одного из самых популярных фантастов последнего десятилетия, лауреата Государственной премии СССР Кира Булычева вошли рассказы и повести. Героиня их — девочка из XXI века Алиса (хорошо известная читателям по мультфильму "Тайна третьей планеты"), которая вместе со своими взрослыми друзьями путешествует на другие планеты и с которой происходят самые невероятные события.
Завтра Аліса йде до школи. Це буде дуже цікавий день. Сьогодні зранку відеофонять її друзі та знайомі, і всі її поздоровляють. Правда, Аліса й сама вже три місяці, як нікому спокою не дає, розповідає про свою майбутню школу.
Марсіянин Бус прислав їй якийсь хитромудрий пенал; його поки що ніхто не зміг відкрити — ні я, ні мої товариші по службі, а серед них, до речі, було два доктори наук і головний механік зоопарку.
Шуша сказав, що піде до школи разом з Алісою і перевірить, чи досить досвідчена вчителька їй дістанеться.
Страшенно багато галасу. Здається, коли я вперше йшов до школи, ніхто не зчиняв такого галасу.
Зараз метушня трохи стихла. Аліса пішла в зоопарк попрощатися з Бронтею. А поки вдома тихо, я вирішив надиктувати кілька історій із життя Аліси та її друзів. Я перешлю ці нотатки Алісиній вчительці. Для неї корисно буде знати, з якою несерйозною людиною їй доведеться мати справу. Можливо, ці нотатки допоможуть учительці виховувати мою доньку.
Спочатку Аліса була дитина як дитина. Років до трьох. Доказом тому — перша історія, яку я збираюсь розповісти. Та вже через рік, коли вона зустрілася з Бронтею, в її вдачі проявилося вміння робити все не як слід, зникати в найнеслушніший час і навіть випадково робити відкриття, що були не під силу найвидатнішим ученим сучасності. Аліса вміє знаходити вигоду з доброго до себе ставлення, а проте в неї безліч вірних друзів. Нам же, її батькам, буває дуже важко. Адже ми не можемо весь час сидіти вдома: я працюю в зоопарку, а наша мама зводить будинки, і до того ж часто на інших планетах.
Я хочу заздалегідь попередити Алісину вчительку — їй теж буде, напевно, нелегко. Тож нехай вона уважно вислухає цілком правдиві історії, що трапилися з дівчинкою Алісою в різних місцях Землі та космосу протягом останніх трьох років.
Аліса не спить. Уже десята, а вона не спить. Я сказав:
— Алісо, спи негайно, а то…
— Що “а то”, тату?
— А то я провідеофоню бабі-язі.
— А хто така баба-яга?
— Ну, це дітям треба знати. Баба-яга, костяна нога — страшне, злюще бабисько, яке їсть маленьких дітей. Неслухняних.
— Чому?
— Ну, тому що вона зла й голодна.
— А чому голодна?
— Бо в неї у хатинці нема харчопроводу.
— А чому нема?
— Бо хатинка в неї стара-престара і стоїть далеко в лісі.
Алісі стало так цікаво, що вона навіть сіла на ліжку.
— Вона в заповіднику працює?
— Алісо, спати негайно!
— Але ж ти обіцяв покликати бабу-ягу. Будь ласка, татусю, дорогенький, поклич бабу-ягу!
— Я покличу. Але ти про це дуже пожалкуєш.
Я підійшов до відеофона й навмання натиснув кілька кнопок. Я був певний, що з’єднання не буде і баби-яги “не застану дома”.
Та я помилився. Екран відеофона просвітлів, загорівся яскравіше, у ньому клацнуло — хтось натиснув кнопку прийому на другому кінці лінії, і ще не встигло з’явитися на екрані зображення, як сонний голос сказав:
— Марсіянське посольство слухає.
— Ну як, тату, вона прийде? — крикнула із спальні Аліса.
— Вона вже спить, — сердито відповів я.
— Марсіянське посольство слухає, — повторив голос.
Я обернувся до відеофона. На мене дивився молодий марсіянин. У нього були зелені очі без вій.
— Даруйте, — мовив я, — я, напевно, помилився номером.
Марсіянин усміхнувся. Він дивився не на мене, а на щось за моєю спиною. Ну звичайно, Аліса вилізла з ліжка і стояла босоніж на підлозі.
— Добрий вечір, — привіталася вона до марсіянина.
— Добрий вечір, дівчинко.
— Це у вас живе баба-яга?
Марсіянин запитливо глянув на мене.
— Розумієте, — пояснив я, — Аліса не може заснути, і я хотів провідеофонити бабі-язі, щоб вона її покарала. Та от помилився но мером.
Марсіянин знову всміхнувся.
— На добраніч, Алісо, — сказав він. — Треба спати, а то тато покличе бабу-ягу.
Марсіянин попрощався зі мною і вимкнувся.
— Ну, тепер ти підеш спати? — запитав я. — Ти чула, що сказав тобі дядечко з Марса?
— Піду. А ти візьмеш мене на Марс?
— Якщо будеш добре поводитися, влітку туди полетимо.
Врешті-решт Аліса заснула, і я знову сів до роботи. І засидівся аж до першої ночі. А о першій раптом приглушено загудів відеофон. Я натиснув кнопку. На мене дивився марсіянин із посольства.
— Пробачте, будь ласка, що я потурбував вас так пізно, — сказав він, — але ваш відеофон не вимкнений, і я вирішив, що ви ще не спите.
— Будь ласка.
— Ви не могли б допомогти нам? — запитав марсіянин. — Усе посольство не спить. Ми перерили всі енциклопедії, вивчили відеофонну книгу, але не можемо знайти, хто така баба-яга і де вона живе…
До нас у Московський зоопарк привезли яйце бронтозавра. Яйце знайшли чілійські туристи в оповзні на березі Єнісею. Воно було майже кругле і чудово збереглося у вічній мерзлоті. Коли його почали вивчати фахівці, то вони виявили, що яйце зовсім свіже. І через те вирішено було помістити його в зоопарківський інкубатор.
