І так вони продовжуватимуть, допоки все не закінчиться. У той бік чи в інший, але це не триватиме надто довго.
Енді знову почала щезати. Її плоть перетворилась на матове скло, крізь яке Правдиві бачили її скелет і кістляву усмішку черепа. У тій усмішці мріли кілька срібних пломб. Звільнені від тіла очі скажено оберталися в її очницях, яких більше не було. Вона так само кричала, але тепер цей звук уже стоншився, став власним відгомоном, так ніби він долітав звіддаля якогось довжелезного коридору.
Роза вирішила, що вона вже здалася, саме це вони робили, коли біль ставав надто сильним, але ця бейбі виявилася міцною. Вона вихором повернулася до буття, крик її не вщухав. Її новоявлені руки вчепилися в Розу й зі скаженою силою потягнули її до себе. Роза подалася вперед, ледь зауважуючи біль.
— Я знаю, чого ти бажаєш, медова лялечко. Повертайся, і ти це матимеш.
Нахилившись ротом до рота Енді, вона почала пестити верхню губу Енді своїм язиком, поки та губа не перетворилася на імлу. Але очі залишилися, поглядом вчепившись в очі Рози.
Енді повернулася назад, вирощуючи собі обличчя навкруг невідчепних, сповнених болю очей. Потому з’явилося її тіло. Якусь мить Роза ще могла бачити кістки її рук, кісточки пальців, що вчепилися в неї, а тоді вони знову одяглися у плоть.
Роза знову її поцілувала. Навіть серед свого болю Енді їй відповіла, і Роза дихнула своєю власною субстанцією прямо в горло цій молодій жінці.
Енді почала щезати знову, але Роза відчувала, як вона проти цього бореться. Переймає контроль. Підживлюючись тією верескливою життєвою силою, яку вона вдунула їй у горло, і навіть ще глибше — в легені, замість того, щоб відштовхнути її.
Уперше прийняла дух.
Найновіша соратниця Правдивого Вузла провела ту ніч у ліжку Рози О’Гери, де вперше у своєму житті знайшла в сексі щось інше, окрім жаху і болю. Їй саднило горло від того крику, яким вона була заходилася на садовому шезлонгу, але вона кричала знову, в той час як нове відчуття — насолода, що мало не дорівнювала болю її Навернення — проймала її тіло, котре, здавалося, знову ось-ось розтане до прозорості.
— Кричи скільки завгодно, — сказала Роза, поглянувши вгору з-між її стегон. — Вони удосталь чули криків. Як добрих, так і поганих.
— То секс для всіх такий? — Якщо так, що вона проґавила! Що той проклятий батько у неї вкрав! А люди думали, це
— Такий він для нас, коли ми приймаємо дух, — сказала Роза. — Це все, що тобі треба знати.
Вона опустила голову і розпочала знову.
Близько півночі Мітка Чарлі з Бабою Росіянкою сиділи на східцях «Баундера»[28] Мітки Чарлі й курили траву, передаючи косячок одне одному. З «ЕрфКрузера» Рози знову полинули крики.
Чарлі й Баба, вишкірившись, скинулися очима.
— Декому таке подобається, — зауважила Баба.
— А чом би й не бі, коли лесбі? — мовив Чарлі.
Енді прокинулася з першим світлом дня і з головою, що замість подушки лежала на грудях Рози. Вона почувалася абсолютно інакшою; інакшою вона абсолютно не почувалася. Підвівши голову, вона побачила, що Роза дивиться на неї тими своїми неймовірними сірими очима.
— Ти врятувала мене, — промовила Енді. — Ти змусила мене знову прийти у світ.
— Я не змогла б цього зробити сама. Ти сама хотіла приходу.
— Те, що ми робили після… ми не зможемо більше такого робити, чи як?
Роза похитала головою, усміхаючись.
— Ні. І це добре. Деякі переживання абсолютно неможливо перевершити. Крім того, сьогодні повертається мій мужчина.
— Як його ім’я?
— Він зветься Генрі Ротменом, але це лише для мугирів. Його справжнє ім’я Татко Крук.
— Ти кохаєш його? Кохаєш насправді, авжеж?
Роза посміхнулася і, притягнувши Енді до себе, поцілувала. Але не відповіла.
— Розі?
— Так?
— А я… я так само людина?
На це Роза відповіла точно так, як одного разу Дік Хеллоран відповів юному Денні Торренсу, і таким самим холодним тоном:
— Тобі це не байдуже?
Енді вирішила, що байдуже. Енді вирішила, що вона вже вдома.
Мама
Плутанина кошмарних сновидінь — хтось, розмахуючи молотком, переслідує його безкінечними коридорами, якийсь ліфт, що сам собі їздить, живоплоти у формі ожилих тварин намагаються його оточити — і насамкінець єдина ясна думка:
