Крук витратив секунду, щоб інвентаризувати наявний у нього капітал. Зброї нема — Правдиві ніколи не подорожували з вогнепальною зброєю, — але є ще два шприци, повних цієї «нагло-засни/куняй-дрімай» штуки. Він не знав, як далеко сягне з цими двома, але дівчина для нього пріоритетна. Крук гадав, що період корисності старигана може виявитися надзвичайно коротким. Та й гаразд. Мугирі приходять, мугирі відходять.
Він дістав мобільний і цього разу натиснутий ним швидкісний набір адресувався Розі. Вона відповіла аж тоді, коли він уже примирився з тим, що доведеться залишити повідомлення. Голос у неї був млявий, вимова глейка. Трохи схоже було, ніби говориш із п’яною.
— Розі? Що з тобою?
— Ця дівчина напаскудила мені на дрібку більше, ніж я очікувала, але я в порядку. Я її більше не чую. Скажи мені, що ти її вхопив.
— Авжеж, і вона тут солодко спить, але в неї є друзі. Я не бажаю з ними зустрітися. Я негайно вирушаю в західному напрямку, і в мене геть нема часу марудитися з мапами. Мені потрібні другорядні дороги, які проведуть мене через Вермонт до Нью-Йорка.
— Я посаджу на це Лакузу Сліма.
— Розі, тобі треба
— Не вчи мене моєї справи, — відрубала вона. — Лакуза координуватиме все. Ти дізнався достатньо, щоб уже братися до діла?
— Так. Розі, мила моя, та пікнікова зона була пасткою. Це мале дівчисько обшахрувала нас на лайно. Що, як її друзі викличуть копів? Я їду на старому «Ф-150»[356] з парою зомбі поряд зі мною в кабіні. Це все одно, що я мав би в себе на лобі татуювання ЛЮДОЛОВ.
Але на устах його грала усмішка. Хай йому чорт, але він усміхався. На іншому кінці зависла пауза. Крук сидів за кермом у гаражі Стоунів, чекав.
Нарешті Роза сказала:
— Якщо побачиш позаду сині блимавки або заблокований шлях попереду себе, задуши дівчинку і висмокчи з неї духу стільки, скільки встигнеш, поки вона конатиме. Потім здавайся. Ми подбаємо про тебе перегодом, ти сам це знаєш.
Тепер настала черга Крука взяти паузу. Нарешті він промовив:
— Ти упевнена, що це був би правильний напрямок дій, дорога моя?
— Упевнена. — Голосом, немов це говорить камінь. — Вона винна у смерті Джиммі, Горіха і Зміїного Жала. Я в скорботі за ними усіма, але найгірше журюся за Енді, бо я сама її Навернула, і вона лише почала куштувати смак життя. А ще ж є Сарі…
Вона обірвала себе зітханням. Крук не промовив нічого. Насправді тут не було чого казати. Енді Стайнер перебувала з багатьма жінками у перші свої роки з Правдивими — нічого дивного, дух завжди робив новобранців особливо хтивими, — але останні десять років вони з Сарою Картер жили парою, і були віддані одна одній. Енді здавалася радше дочкою Тихої Сарі, аніж її коханкою.
— Сарі безутішна, — сказала Роза, — і Чорноока Сузі не менше побивається за Горіхом. Те мале дівчисько відповість за цих трьох, яких вона забрала від нас. Тим чи іншим чином, а її мугирське життя добігло кінця. Є ще питання?
Крук не мав жодного.
Ніхто не звернув жодної особливої уваги на Татка Крука і його задріманих пасажирів, коли вони полишали Енністон по Старому шосе Гранітного штату[357], прямуючи на захід. За нечисленними, вартими уваги винятками (гостроокі старі леді та маленькі діти з них найгірші), Мугирська Америка залишалася вражаюче неспостережливою навіть на дванадцятому році Темної Епохи Тероризму.
На той час як вони перетнули кордон Вермонту, вже смеркнулось, і зустрічні машини бачили тільки фари Крука, які він навмисно залишав ввімкнутими на дальнє світло. Вже тричі встиг зателефонувати Лакуза Слім, інформуючи його про дороги. Здебільшого то були бічні шляхи, багато з них ніяк не позначені. Лакуза також повідомив Крука, що Дизель Даґ, Брудний Філ і Енні Фартушок уже вирушили в путь. Їдуть вони на «Каприсі» випуску 2006 року, який виглядом схожий на собаче гузно, але має чотири сотні коней в себе під капотом. Перевищення швидкості не проблема; у них посвідчення агентів нацбезпеки, які розчистять їм шлях по всьому фронту, дякувати покійному Джиммі Арифметиці.
Маленькі близнята Горошина і Стручок за допомогою складного обладнання Правдивих для моніторінгу супутникового зв’язку відстежують балачки поліції на Північному Сході, і поки що там не прозвучало нічого про викрадення якоїсь малої дівчинки. Це була добра новина, проте очікувана. Друзі достатньо кмітливі, щоб влаштувати засідку, були напевне достатньо кмітливими, аби зрозуміти, що може трапитися з їхньою малою ціпонькою, якщо вони дадуть цій справі розголос.
