Доктор Сон полностью

У бізнесові справи він завжди вирушав у добрих костюмах і дорогих, відполірованих до дзеркального блиску туфлях. А інколи, почуваючись консервативним снобом, міг навіть виступати з ціпком. Цього ранку на ньому були мішкуваті штани, що трималися на підтяжках, обстріпана майка, на якій була зображена яблуня (а під нею напис ПОЦІЛУЙ МІЙ САД) та пласка робітницька кепка, яку він, прикриваючи за собою двері, разом змів з голови. Він був Розиним спорадичним коханцем, а також заступником у командуванні, але ніколи не забував виказати до неї свою повагу. Це була одна з багатьох чеснот, які їй у ньому подобалися. Роза не сумнівалася, що Правдиві продовжать діяти під його проводом, якщо вона помре. Якийсь час принаймні. Але впродовж наступних ста років? Мабуть, ні. Ймовірно, ні. Він мав срібного язика і добре все ладнав, коли мусив мати справи з мугирями, але в Татка були лише зародкові здібності до планування і не було справжнього бачення.

Цього ранку він мав занепокоєний вигляд.

Роза сиділа на дивані в штанах-капрі й простому білому ліфчику, вона курила сигарету і дивилася третю годину «Сьогодні» по своєму великому, припасованому до стіни телевізору[156]. Наразі йшла «м’яка» година, в якій гостями були знамениті шеф-кухарі й актори з рекламою своїх нових фільмів. Розин циліндр сидів набакир в неї на голові. Татко Крук знав її більше років, аніж живуть мугирі, але, як і перше, він не знав, якою магією той тримається там під таким заперечливим щодо гравітації кутом.

Вона підібрала пульт і стишила звук.

— Ого, сам Генрі Ротмен, бодай мені так дихати й жити. І на вигляд сповнений смаку, хоча маю сумніви, що ти прийшов, аби тобою посмакували. Не за чверть до десятої ранку і не з таким виразом на обличчі. Хто вмер?

Вона промовила це як жарт, але те, як він здригнувся, нахмуривши лоба, підказало їй, що жарт вийшов невдалий. Роза вимкнула телевізор і взялася гасити сигарету, не бажаючи, аби він помітив ту тривогу, що її охопила. Колись Правдиві були понад двосотенною силою. На вчорашній день їх число становило сорок один. Якщо вона не помилилася щодо його здригання, сьогодні їх стало на одного менше.

— Томмі Ваговоз, — промовив він. — Уві сні. Раз тільки зациклився, а тоді бум. Зовсім не страждав. А це страх яка збіса рідкість, як тобі відомо.

— А Горіх його дивився? — спитала Роза. «Поки там іще було ще щось бачити», — подумала, проте не вимовила вона. Волоський Горіх, чиї мугирські водійські права та інші різноманітні мугирські посвідчення особи подавали його як Пітера Волліса з міста Літл-Рок у штаті Арканзас, був костоправом Правдивих.

— Ні, все трапилося так швидко. Важка Мері була з ним. Томмі її розбудив своїм тіпанням. Вона двигонула його ліктем… тільки на той момент там уже не було чого двигати, окрім його піжами. Правдоподібно, що інфаркт. У Томмі була сильна застуда. Горіх думає, це могло зіграти як додатковий чинник. Ну, ти ж сама знаєш, сучий син ще й курив, як той димогон.

— У нас не буває інфарктів. — А після, неохоче: — Певна річ, звичайно, у нас не буває також застуд. Він і справді сильно хрипів останні кілька днів, чи не так? Бідний старий ТВ.

— Йо, бідний старий ТВ. Горіх каже, що неможливо щось сказати напевне без розтину.

Якого відбутися ніяк не могло. Наразі уже не залишилося самого трупа, який можна було б різати.

— Як Мері це сприйняла?

— А ти як гадаєш? Вона убита нахрін горем. Вони ж разом ще відтоді, як Томмі Ваговоз був Томмі Возом. Саме вона ним і опікувалася, коли він Навернувся. Дала йому перший дух, коли він прокинувся наступного дня. Тепер вона каже, що хоче себе вбити.

Розу рідко щось шокувало, але це подіяло. Ніхто серед Правдивих ніколи не вбивав себе. Життя було, якщо так можна висловитися, єдиним сенсом їхнього життя.

— Можливо, просто балачка, — сказав Татко Крук. — От тільки…

— Що «тільки»?

— Ти права, що ми зазвичай не застуджуємося, але останнім часом було вже кілька випадків. Здебільшого просто нежить, і ті шмарклі як прийшли, так і пішли. Горіх каже, це може бути від неповноцінного харчування. Звісно, це лише його припущення.

Роза сиділа в задумі, барабанячи пальцями собі по голій діафрагмі, дивлячись на темний чотирикутник телеекрана. Нарешті вона промовила:

— Гаразд, я погоджуюся з тим, що харчування останнім часом було дещо незадовільним, але ми лише місяць тому приймали дух у Делавері, і тоді Томмі був здоровим. Товстунцем фактично.

— Йо, але Розі… той хлопець у Делавері був не так щоб сильно поживним. Більше чуттяголовим, аніж духоголовим.