Доктор Сон полностью

— Судячи з того, як ти про це розказуєш, духу там мусить стачити, щоб наповнити не менш ніж дюжину балонів. Тобто якщо ти й справді не хочеш спробувати її Навернути.

Роза пронизливо, гавкуче розреготалася.

— Якщо я права, у нас немає стільки балонів, щоб закачати туди дух з цієї одної. Якби вона була горою, вона була б Джомолунгмою. — Крук мовчав. Розі не потрібно було його бачити або промацувати його мозок, щоби знати, що він приголомшений. — Можливо, нам не варто робити ні того, ні іншого.

— Я щось не второпаю.

Звісно, куди ж йому. Бачення наперед ніколи не було спеціальністю Крука.

— Можливо, нам не варто ні Навертати, ні вбивати її. Подумай про корів.

— Корів?

— Можна зарізати корову й отримати стейків і фаршу на два місяці. Але якщо ти триматимеш живу корову, доглядатимеш її, вона даватиме тобі молоко шість років. Можливо, навіть вісім.

Тиша. Довга. Вона дозволила їй затягтися. Коли він заговорив, то тоном іще обережнішим, аніж до того.

— Я ніколи про таке не чув. Ми вбиваємо їх зразу ж по тому, як виточили їхній дух, або якщо в них мається щось нам корисне і вони достатньо сильні, щоб витримати Навернення, ми їх Навертаємо. Так, як ми Навернули Енді тоді, у вісімдесятих. Дідо Флік може казати різне — якщо йому вірити, він пам’ятає часи, коли Генріх Восьмий[227] убивав своїх дружин, але я не думаю, щоби Правдиві коли-небудь пробували утримувати духоголових. Якщо вона дійсно така сильна, як ти кажеш, це може бути небезпечним.

«Розказав би мені щось, чого я не знаю. Якби ти відчув з нею те, що відчула я, ти б назвав мене божевільною тільки за самі ці думки. Може, я й є божевільною. Але…»

Але вона втомилася витрачати так багато свого часу — часу всієї їхньої сім’ї — на здобування живлення. Втомилася жити, як цигани десятого століття, тоді як вони мусили б жити, як королі й королеви творіння. Якими, властиво, вони й є.

— Поговори з Дідом, якщо він уже краще почувається. І з Важкою Мері, вона на світі вже майже так само довго, як Флік. З Енді Зміїне Жало. Вона новенька, але голову на плечах добру має. Подумай сам, з ким ще, хто може щось цінне додати.

— Господи, Розі. Я не знаю…

— Я теж, поки що. Я поки що тільки прокручую це в голові. Все, чого я в тебе зараз прошу, це помахати лопатою, тобто розпочати роботу. Ти ж, врешті-решт, у нас передовик.

— Окей.

— О, і не забудь побалакати з Волоським Горіхом. Спитай у нього, якими наркотиками можна довгий час утримувати мугирську дитину в лагідному, слухняному стані.

— Як на мене, ця дівчинка не вельми нагадує мугирку.

— Ой, та мугирка вона. Велика, жирна, мугирська молочна корова.

«Не зовсім правда. Великий білий кит, ось хто вона».

Проте Ахав полював на свого кита не заради того, що Мобі міг забезпечити його тоннами ворвані й безліччю бочок олії, і Роза хотіла дістати цю дівчинку не тому, що та могла — за умови правильних наркотичних коктейлів і регулярного, потужного парапсихологічного заспокоювання — забезпечити майже безкінечне постачання духу. Причини були більш особистими. Навернути її? Ввести її в сім’ю Правдивого Вузла? Ніколи. Ця дитина витурила Розу Циліндр зі своєї голови так, наче вона була якоюсь дурнуватою набридливою сектанткою, що ходить від дверей до дверей, нав’язуючи брошури про скорий кінець світу. Ніхто й ніколи раніше не випихав її таким чином під сраку. Нехай хоч як вона там потужна, але її належить провчити.

«І я саме та жінка, що годиться для цієї роботи».

Роза Циліндр завела свій пікап, виїхала зі стоянки супермаркету і взяла курс на кемпінг «Пролісок», яким володіла її сім’я. Місцина була дійсно чарівною, а як інакше? Один із найславетніших у світі курортних готелів колись стояв там.

Але ж, звісно, «Оверлук» згорів давним-давно.

11

Обоє Ренфрю, Метт і Кессі, були заводіями розваг у їхньому кварталі, тож вони моментально вирішили влаштувати імпровізоване «Землетрусне барбекю». Запросили всіх мешканців Ричард-корт, і майже всі прийшли. Метт привіз із крамнички «Мить-і-Купив» на їхній же вулиці ящик содової, кілька пляшок дешевого вина і кег пива. Було весело, і Девіду Стоуну сподобалося надзвичайно. Наскільки він розумів, Абрі теж. Вона тусувалася там зі своїми подружками, Джулі й Еммою, і він проконтролював, щоби вона з’їла гамбургер і трохи салату. Люсі казала йому, що вони мусять пильнувати їстівні звички своєї дочки, бо вона досягла того віку, коли дівчатка стають надто уважними до своєї ваги і вигляду — віку, в якому анорексія чи булімія мають тенденцію відбиватися на їхніх схудлих, виснажених обличчях.