Василь Бережний
Доля "Оракула"
1
Величезний Луна-парк сяяв рiзнобарвними вогнями, гримiв музикою, закликаючи до веселощiв i розваг. Химерними зигзагами шугали то вгору, то вниз каретки "Супер-1000", катаючи верескливi парочки, що їм аж дух забивало; плавно, пiд музику кружляв, наче котився похилими площинами, велетенський парасоль "Халi-галi", облiплений молоддю. Вигуки, смiх, пiснi так насичували повiтря, що ходити тут i не заразитися цим було неможливо. А проте в цьому гаморi сновигало двоє, здається, зовсiм байдужих до розваг. Правда, дiвчина - гарненька чорнявка, її звати Дайана, - пробувала розворушити свого супутника, але марно. В очах високого, трохи сутулого Хаймана стояла похмура нудьга, i дiвчинi не вдавалося прогнати цей дивний, незвиклий вираз. Вона й сама спохмурнiла.
- Покатаємось? - Дайана пожадливо простежила за швидкою кареткою "Супера". Юнак не вiдповiв, наче й не чув. - Зрештою, що сталося, Хаймане?
Вiн поглянув на неї наче спросоння, щось буркнув нерозбiрливе, i деякий час вони знову йшли мовчки. Але Дайана хвилювалася все дужче.
- Може... може, ти передумав?
- Що? - Хайман провiв долонею по своїй великiй головi, вкритiй рiденьким волоссям. - А... Не говори дурниць. - Нахилившись, поцiлував її в щоку. - Ми одружимось, як i домовились, хiба що ти сама...
- То чого ж ти такий кислий сьогоднi?..
Хайман, зiтхнувши, кивнув на карусель:
- Та от... крутяться, веселяться, а завтра, може, плакатимуть гiркими сльозами....
- Ти таке кажеш... Хто те може знати, окрiм бога?
- "Оракул".
- Закiнчили? - в голосi Дайани вчувалась недовiра i подив.
- Так. Уже працює.
- I тобi не радiсно? Здiйснився такий проект! Це ж твiй проект!
Хайман знизав плечима i поглянув на неї, як на малу дитину.
- Може... не працює? Чи фiнансовi труднощi? - допитувалась Дайана.
- Це був би кращий варiант, - буркнув Хайман.
Ех, з якою радiстю вiн розповiв би їй про свого електронного бога, якому ревно служив останнiх три роки, якби цю радiсть сьогоднi не розтоптали. "Оракул" має видавати свої прогнози тiльки тому, кого вони стосуються, i нiкому iншому. Дружинi не дадуть "Картки фатуму" її чоловiка, синовi - батькову чи навпаки. Нi за якi грошi! Таємниця гарантована, i нiхто не може... А от i змогли. Два молодики, маючи фальшивi перепустки, пройшли до службового примiщення i в коректнiй, але категоричнiй формi зажадали картку одного полiтичного дiяча, який виставив свою кандидатуру на виборах. Вiн пообiцяв пiдготувати... Тепер Хаймана мучило сумлiння: чому пiддався на шантаж? Чому не пiдняв тривоги? Вiн добре знав, чому: хочеться жити, жити! Але хiба це виправдання? А прогноз для того чоловiка несприятливий комп'ютер пророкує: через тиждень бiдолаха потрапить в автомобiльну катастрофу. На порятунок - один шанс iз ста.
- I невже ваш "Оракул" може справдi пророкувати майбутнє?
- Для того ж ми й створили його...
"А чи не розповiсти їй про тих гангстерiв? - майнула думка. - Нi, допомоги нiякої, а дурниць може наробити... Прохопиться хоч словом, i тодi вважай..." Хайман озирнувся: чи не стежать?
Людське вировище витрiщилось на нього сотнями очей. Хайман провiв язиком по сухих губах i, стиснувши долоню нареченої, посунув далi. Почувався огидно: ятрила совiсть, щемiла, наче рана, посилана сiллю, а як погамувати її - не знав.
Мало-помалу Дайана таки втягнула його в розмову. I хоч їй, студентцi медичного факультету, важко було осягнути дивовижну електронну систему, названу "Оракулом", Хайман спробував пояснити.
Явища i ситуацiї в свiтi взаємно зв'язанi, обумовленi. Причому ланцюжок причин i наслiдкiв, буває, тягнеться через тисячолiття. У вiдповiдь на запитливий погляд Дайани вiн згадав, як вони в Парижi були на виставцi скарбiв iз гробницi Тутанхамона i там дiзналися, що всi, хто разом з Картером порався в поховальних камерах фараона, передчасно померли... Каскад причин породжує лавину наслiдкiв. У пам'ятi "Оракула" - уся статистика, вiн враховує випадковiсть i необхiднiсть. На основi теорiї iмовiрностi, математичного аналiзу безперервних процесiв, а також "теорiї катастроф", що показує, як жива тканина може раптово змiнювати свiй стан,- "Оракул" може простежити лiнiю життя кожної людини.
- Лiнiя життя, - сказала Дайана, - а навiщо комп'ютеровi лiнiї на долонях?
- У тебе взяли вiдбитки долонь?
- Так. У батька i мами теж. Навiть малий Джоник притуляв долоньку. Чи не комедiя?
- Нi, це дуже важлива iнформацiя для "Оракула". Вiзерунок лiнiй на долонi людини - це не випадковiсть.
- А що ж? У кожного - iнакшi.
- Тож-бо й воно. Лiнiї долонь - це код генетичного шифру органiзму. "Оракул" розшифровує цей код i одержує iнформацiю про набiр генiв, якi визначають життєздатнiсть органiзму, про карб, поставлений спадковiстю, - а там запрограмовано не тiльки здоров'я, а й хвороби... До цього додай ще геть-чисто всi лiкарськi картки, введенi в пам'ять комп'ютера. Отже, в нього зосереджена майже вся iнформацiя про кожного, i це дає змогу прозирати долю...