Роман в новелах одного з виданих американських письменників XX століття, лауреата Нобелівської премії В. Фолкнера дає широку панораму суспільного життя США. В центрі оповіді — історія одного плантаторського роду і взаємовідносини білих з неграми.Друга важлива тема книги, що тісно переплітається з першою, — зв'язок людини з природою. На прикладі своїх героїв автор показує, як визріває в людині потреба узгодженого з природою гармонійного буття, несумісного з расовими упередженнями.
З англійської переклали
Видавництво ЦК ЛКСМУ «Молодь»
И(Амер)
Ф74
Перекладено за виданням:
W. Faulkner. Go Down, Moses.
London, Chatto and Windus, 1960.
Рецензенти:
кандидат філологічних наук
© Український переклад.
Видавництво «Молодь», 1983
Ф 4703000000—122/М228(04)—83 74.83
Вільям Фолкнер. З’являються усе нові переклади Фолкнерових творів, і вже не дивно чути його ім’я у контексті живої причетності до сучасного літературного процесу на Україні. Визначний американський письменник-реаліст, лауреат Нобелівської премії, він міцно і надовго ввійшов у нашу свідомість. Нагадаємо тільки основні віхи його життєвого й творчого шляху.
Роки життя — 1897–1962, проведені переважно у рідному його штаті Міссісіпі, колись одному з осередків рабовласництва на Півдні США. Край погідного підсоння й родючих земель, де (як каже один з персонажів Фолкнера) «і сам (бог) не погребував би жити, якби був людиною», і край, де люди з одним кольором шкіри розвели пекло для людей з іншим кольором шкіри. Саме в цьому краю, у створеній уявою письменника Йокнапатофській окрузі з центром у містечку Джефферсон того ж таки штату Міссісіпі, відбувається дія більшості Фолкнерових творів.
Кілька історичних епох, що впродовж 250 років змінили одна одну, охопив у своїй творчості Фолкнер — від часів, коли ще жили в тамтешніх непрохідних лісах індіанці чикасо, яких згодом витіснили білі, розвівши там плантаційне господарство з неграми-рабами, і до часів «розквіту» буржуазно-капіталістичних стосунків на американському Півдні. Органічно зв’язаний з минулим і сучасним рідної землі, пишучи про життя глухого південського закутка з його кричущими соціальними суперечностями, расистськими забобонами й псевдоаристократизмом колишніх плантаторських родин, з його волелюбними фермерами й численною негритянською людністю, позбавленою елементарних людських прав, Фолкнер крізь суто локальний антураж підносився до загальнонаціональної і загальнолюдської проблематики: расова нетерпимість і релігійне пуританство, хижа загребущість і недостойна терпимість до зла — все це знайшло у Фолкнері пристрасного викривача. Історизм мислення, символіка підкреслено реалістичної оповіді, часові зміщення, висвітлення тих самих подій у щораз іншому ракурсі, співіснування розмовно-побутового колориту в мові з риторикою, часто-густо граматична ускладненість, гостра суб’єктивність стилю — такі деякі з найсуттєвіших рис поетики Фолкнера.
Письменник не оминає жорстоких і дражливих сцен життя, інколи навіть надміру щедрий на них, у його творах донесхочу жмикрутів, виродків і держиморд, але на диво просвітлює загальну похмуру й гнітючу картину те, що немало знаходиться у нього людей чесних і добромисних, нехай і дивакуватих часом, і обтяжених вільними чи невільними провинами предків. Є вони й серед героїв книги «Домашнє вогнище» (в авторській назві — «Зійди, Мойсею», 1942): це хоча б Лукес Бічем і Сем Фазерс, Гевін Стівенс і Айк Маккаслін. Саме вони — носії добра й людяності, саме з їхнього середовища можуть вийти (і виходять!) люди, що втілюють мужність, витривалість і самопосвяту. А мужності й витривалості їм треба неабиякої, коли судилося жити на американському Півдні.
Розглядаючи проблему людини, її місця й призначення на землі у високих етичних категоріях (за специфічно південських умов це означало передусім ставлення до рабства й расизму), Фолкнер не задовольнявся тим, що показував трагедію духовного спустошення людської особистості у приватновласницькому суспільстві. Він не зводив людину до безпорадної маріонетки в руках долі: хоч і не так часто, як хотілося б, він полишав за нею право вибору, право на «самовизначення», навіть на протест і боротьбу. Нескореність і незнищенність людини й людяності — основа основ усього філософсько-етичного світогляду Фолкнера.
Переконливе підтвердження того, що без цих шляхетних поривань людина просто «не відбудеться», становить і книга «Домашнє вогнище», одна з найважливіших ланок грандіозної йокнапатофської саги Фолкнера, до якої входять романи «Сарторіс» (1929, у посмертно виданому ширшому авторському варіанті — «Стяги у куряві»), «Крик і шал» (1929), «В свою останнюю годину» (1930), «Святилище» (1931), «Світло в серпні» (1932), «Авесаломе, Авесаломе!» (1936), «Неподолані» (1938), «Сільце»» (1940), «Порушник праху» (1948), «Реквієм по черниці» (1951), «Місто» (1957), «Особняк» (1959), «Крадії» (1962), а також кілька оповідних збірок.
