Одержуючи гроші від їх власників, голландські власті цим «нововведенням» не спротивлювались. Але для тубільного населення ці злачні заклади стали справжнім лихом.
Повії не підлягали ніяким медичним оглядам, і від них, як епідемія холери, поширювалися венеричні захворювання. Така зараза, як сифіліс, серед малайців перетворилася на побутову. Тому різко падала народжуваність або народжувалися каліки.
Що ж до куріння опіуму, то його вплив під наглядом лікаря Маклай випробував на собі ще в Гонконзі, коли на російському кліпері «Изумруд» плив з Нової Гвінеї в Батавію. Потім він далі вивчав курильні й курців у Батавії й Сінгапурі. За його висновками, двадцятирічний курець опіуму невдовзі цілком втрачав працездатність, а ще через п'ять-шість років помирав у страшних муках. Це був один наслідок куріння опіуму, а другий — масова злочинність. Запеклий курець, не маючи сил заробити грошей на солодкий дурман, вчиняв який завгодно злочин, аби тільки вгамувати свою наркотичну спрагу.
Про все це Миклухо-Маклай і говорив у серії інтерв'ю, які він дав поміркованим яванським газетам «Індісхе Гідс» та «Де локомотіф», а також ліберальному журналові «Де Стюв».
Спочатку на ці публічні виступи вченого голландські власті не звертали уваги, та коли їх із своїми коментарями почали передруковувати войовничі газети плантаторів і промисловців «АІД де Преангербоде» та «Сурабайсх хандельсблад», які підрахували, що вони, втрачаючи дешевих робітників, зазнають значно більших збитків, ніж ті прибутки, що їх власті одержують від китайців, генерал-губернатор ван Лансберге, який змінив на цьому посту Джемса Лаудона, змушений був усі злачні заклади закрити під страхом виселення їх власників з Нідерландської Індії.
Добившись успіху в одному, Миклухо-Маклай уже зайнятий іншим, на його погляд, не менш важливим. Сидячи и своєму будиночку в кампунзі Емпанг і диктуючи найнятим записувачам наукові статті для журналу «Natuurkundig Tijdschrift», він у той же час захоплено складає «Основний кодекс прав людини» і Статут Міжнародної асоціації, яка ці права охороняла б, тобто у нього вперше народжується думка про нинішню організацію Об'єднаних Націй і Загальну декларацію прав людини. В епоху найвищого розквіту колоніальної системи він вірить, що рано чи пізно вона впаде й усі уярмлені народи здобудуть волю. Якщо ж між ними почнуть виникати конфлікти, то розв'язуватимуть їх не війни, а третейський суд Міжнародної асоціації прав людини.
За порівняно короткий час життя в Нідерландській Ост-Індії (три роки) Маклай стає відомою на весь світ людиною, про нього пише вся світова преса.
У нього з'являється багато друзів, та ще більше ворогів. Власники курилень опіуму й будинків розпусти, втративши через нього прибутки, навіть намагалися організуйте замах на його життя, але злочинців, на щастя, вчасно розкрили, й сам ван Лансберге застеріг керівництво бамівської китайської общини, що за смерть Маклая в будь-якому випадку відповідатимуть вони.
Надто ще численним лишався й табір полігеністів, які ненавиділи Маклая лютою ненавистю. Але й вони не могли не визнати доказовість його наукових аргументів. Найчесніший з них Томас Гекслі напише йому:
«Ви один повстали проти цілого легіону полігеністів, і я, що свято вірив у полігенізм, визнаю себе переможеним. Ваші статті з антропології та етнографії папуасів зруйнували все, що я вважав незаперечним. Гірко визнавати себе обеззброєним, але хай живе істина!»
