— Невелика аварія в будівлі відділу досліджень, — відповів Барні. Вирішив не згадувати про радіацію, боячись, що її уява все роздує й перекрутить. — Макс каже: нічого страшного. А тепер до важливих питань. Як щодо вечері? Я вмираю з голоду. Підемо кудись?
— Я замовила трохи китайської їжі, — сказала Карен. — Чоу-мейн[5], яєчні рулети й реберця-барбекю. Мартіні в холодильнику, вже змішане, а склянки в морозилці.
Карен подивилася на нього вже м’якше. Під час медового місяця вони замикалися в мотельних кімнатах з китайською їжею та мартіні й проводили там п’яні пікніки. Барні знав, як сентиментально вона до цього ставиться, і розумів, що це пропозиція примирення. Пішов по напої й налив їм обом по склянці.
— Вибач, маленька, — сказав він, дзенькаючи склянками на знак тосту. — За нас.
— І ти мені вибач. За нас.
Барні сів біля неї на ліжку й поцілував.
— Що це ти робиш? — Вона його відштовхнула. — Ану накинь той рушник назад.
— Ну що вже?
— Тебе не я цікавлю. Ти просто затятий азартний гравець.
— Ти про що?
— Це все той годинник. Тебе цікавить лише рулетка на дітей. Не я.
— Та ну тебе, це ж маячня. Я люблю тебе. Годинник з цим ніяк не пов’язаний.
— А мені звідки знати?
Він трохи подумав, тоді потягнувся та обернув годинник циферблатом до стіни.
— Ти про який годинник? — сказав, роззираючись навколо. — Не бачу ніякого годинника.
Карен писнула від задоволення.
— Оце вже краще. Нема ніяких годинників і календарів. Нічого цього нема, коли ми разом.
Барні потягнувся до неї, але вона знову його відштовхнула.
— Ну а тепер що?
— Їжа. Ти ж голодний.
— Уже ні.
— Тобі потрібно буде берегти сили.
Він прикинувся шокованим.
— Господи, що це в тебе на думці?
Вона кинула в нього подушку, яку він обійняв.
— О, кохана Міртл, моя дружина звела нас разом — кинула тебе в мої обійми.
Карен запищала, відібрала в нього подушку й кинула її в інший бік кімнати.
— А ще ж моя найкраща подруга, — вигукнула вона. — Це завжди саме найкраща подруга — та, якій довіряєш.
Барні обійняв її, Карен затихла.
— Ой, Барні, я спробую змінитися для тебе, — прошепотіла. — Справді спробую. Буду така, якою ти накажеш бути. Я люблю тебе.
Барні шалено поцілував її й узявся пестити, але Карен знала, що це все силувано. У голові в нього було щось інше. Вона це відчувала. Хоч би що то було, від цього її охопило холодне відчуття, що ще один клин розвів їх далі одне від одного.
Наступного ранку Карен покликала його до телевізора, бо там показували репортаж про випадок у Центрі. Барні підійшов саме вчасно й побачив Макса Праґера, який потискав руку президентові «Нешнал моторз».
«…і завдяки бистрому розуму й негайним діям містера Праґера ймовірний нещасний випадок колосальних масштабів вдалося швидко взяти під контроль. Я хочу запевнити жителів міста Елджина й наших сусідів з Детройта, що радіоактивні матеріали не вийшли за межі лабораторії. Містер Праґер поставив безпеку інших вище за свою. Опромінившись значною дозою радіації, він запобіг поширенню радіоактивних матеріалів і відвів катастрофу. Повторюємо: жодна часточка радіоактивного пилу не вийшла за межі лабораторії. Місце аварії швидко й ретельно очистили спеціалісти з Центру. Жодної загрози не…»
— Сподіваюся, вони щось зроблять для цього мужика, — озвався Барні. — Його сильно зачепило, коли тих докторів підвищили, а його — ні.
— То от чого стосувалося те геройство, про яке ти говорив телефоном. Ти нічого не сказав мені про радіацію. Завжди щось від мене приховуєш.
— Нічого я від тебе не приховую. То було неважливо. Не хотів тебе лякати.
— Це означає, що біля нього небезпечно перебувати? Він радіоактивний?
— Думаєш, якби він був радіоактивний, президент «Нешнал моторз» тиснув би йому руку?
— Барні, ти точно мусиш з ним їхати?
— Звісно, мушу. Бачиш? От про це я й кажу. Ти поняття не маєш, що навколо тебе відбувається. Уже з усім упоралися. Ці речі можна перевірити й виміряти; вони мають усі необхідні інструменти й знають вимоги безпеки. Він би не забирав мене на роботу, як завжди, якби була якась загроза.
— Не знаю. Вони не все тобі говорять. Я й поняття не мала, що десь тут таке є. Думала, що радіація лише на атомних електростанціях, де все запечатано й захищено.
— Ну, я впевнений, що тепер усе безпечно. Умілі технологи на кшталт Макса Праґера знають, що робити і яких запобіжних заходів потрібно вживати.
— Так, але навіть з усіма тими заходами аварія все одно сталася. — Тоді раптом Карен спалахнула: — Ви, мужики, тільки й умієте, що вживати запобіжних заходів, правда?
