Карен засміялася.
— Ну, ти подивися на нього.
— Ні, ви зрозумійте мене правильно. Я до тебе не клеюся. Але хоч би що там тебе змінило, та подія не вплинула на ядро твоєї життєвості. Як тільки ти заходиш у кімнату, там одразу зростає напруга, і це не приховаєш коротким волоссям і чоловічим одягом.
Майра вже тремтіла, здавалося, от-от розплачеться, тож Барні припинив і побрів геть з кімнати.
— Я
Майра почала плакати, і Карен намагалася її заспокоїти.
— Тихо, тихо, вже все позаду. Усе не так погано. Лише синець.
— Нічого не позаду. Вони вічно хочуть тебе мацати й шматувати. Усі вони однакові. Мене від цього верне, Карен. Кажу тобі: якби в мене був із собою ніж, то я б їх обох зарізала за те, що торкнулися мене. Я хотіла, щоб вони обоє здохли. Усе життя мусила від такого відбиватися й уже була впевнена, що нарешті вільна, що можу жити собі, як людина, впевнена, що більше не доведеться ні з ким битися. А тепер це. Тобі не зрозуміти. Тепер я присвятила своє життя стражданню. Мені огидно від думки, що довелося знову потрапити в цю чоловічу гниль, яка псує все, чого торкається.
— Ти все перекручуєш, Майро. Так, є багато таких чоловіків. Я теж таке пережила. Не так багато, як ти, — ну, мені певним чином пощастило народитися не такою гарною, як ти, — але і я мала побачення, що закінчувалися тим, що мене лапали в машинах і доводилося відбиватися, коли все заходило задалеко. Але то була частина дорослішання. Багато чоловіків також дорослішають, виростають з цього віку. Вони не всі однакові.
— Ой, Карен, я не мала на увазі й Барні також. Він не такий, як інші. Тобі пощастило. Він один з небагатьох, від погляду яких мене не трусить. Він чесний. Тому що творчий. Він розумом на вищому рівні.
Карен усміхнулася.
— Ні, хвилиночку. Не варто заходити задалеко й в іншому напрямку. Не думаю, що розумно робити узагальнення про будь-яку людину. Звісно, він чесний, але, як скульптор, він також дуже чуттєва й тілесна людина. Може, ти не помітила, як він на тебе дивився. Маю на увазі: не помилися так, як сьогодні. Мусиш бачити, що він у тебе закоханий.
Коли Барні відмовився покидати студію, Майра пішла з Карен до лікаря Ліроя вдвох. Вона із сестрою в добрих руках, сказав Барні, і хоч би як Карен хотілося, щоб він з нею пішов, жінка знала, що на нього краще не тиснути. Вона намагалася уявити, як це, коли людина, що все життя шукає форму й світло, страждає не лише від болю, а й від темряви. Він намагався зробити скульптуру своїм світом і тепер руками шукав якоїсь форми й значення в існуванні, яке несподівано розсипалося. Вона вчинила правильно, коли вирішила зберегти дитину. Дитя стало об’єктом очікування, причиною й шляхом у її житті — тим, що Барні силкувався знайти для себе в роботі.
Вони з Майрою тепер їздили автомагістраллю в середмістя до Фішер-білдинг частіше, бо Карен була вже на шостому місяці, лікар Лірой перевіряв її тиск, вагу, робив аналіз сечі, більше розповідаючи їй про її тіло. А що вона щотижня помічала, як міняється, то страх поступово змінився захопленням, і Карен з радістю давала себе масажувати, готуючись до грудного вигодовування. Лікар Лірой помітив плями в неї на ліфчику, хоча вона й одягнула новий перед тим, як вийти з дому, від чого Карен запаленіла. У неї почалися виділення невдовзі після відвідин минулого місяця, розповіла йому Карен, і це була одна з тих ознак вагітності, від яких ставало сумно, ознака, що вона вже на фінішній прямій до повноцінного жіночого єства.
Лікар усміхнувся.
— Та перестаньте. Це цілком нормально. І не хвилюйтеся за ваші груди. Ви відновите форму. Грудне вигодовування робить чудеса. Я розумію, як ви почуваєтеся, або, скорше, приймаю це, не розуміючи. Через цей кабінет пройшли сотні жінок, та не думаю, що коли-небудь осягну емоції, пов’язані з виношуванням дитини.
Коли Карен одягалася після обстеження, Лірой запитав її, як там Барні.
— Не так добре, як міг би бути. У нього досі нудота й слабкість, і, здається, він дедалі більше заглиблюється в себе.
— Він відвідує лікарів?
