Драматичні твори полностью

Цієї хвилини чути жіночий голос, що кличе дівчинку: «Ніночко, Ніно! Дети?» І зараз же входить Софія Петрівна, її подоба .стала ще характернішою,

і доводиться признатись, Софія Петрівна чимало-таки допомагає природі, щоб затримати свою молодість, яка вже минає.

Софія Петрівна. Ти знову не слухаєш, негідне дівчисько! Мама хвилюється, турбується, а вона — вредна дитина... Де тато?

Входить Юркевич.

Нарешті! Де ви пропадали? Я вас дві години шукаю по цілому вокзалу.

Юркевич. Та я ж весь час тут, тільки цигарок зайшов купити.

Софія Петрівна-. Ви хочете, щоб ми спізнилися через ваші дурні цигарки? ІЦо за кара божа з таким чоловіком!

Юркевич. Та що ти, моя дорога,— поїзд через сорок хвилин.

Софія Петрівна. Вам би тільки сперечатися. Ходім!

Юркевич. Зараз. (Підходить до Ліди.) Ну, до .побачення. (Бере її руку.)

‘Софія Петрівна. Олексію Степановичу, я йду!

Юркевич (зітхає). Прощай, Лідо!

Виходить за Софією Петрівною і дочкою.

Т аратута. Бачила? Ось куди йшла його дорога... Ех!..

X

На пероні рух. Дзвін. Чути далекий, невпинно наростаючий гудок паровоза. І зразу ж вибухає урочистий марш, яким зустрічають поїзд.

Ще хвилина — і він влітає на перон.

Входять Черевко, Оля, секретар і всі попередні, крім оркестру, який залишився під вікном. Привітання, вигуки, Ліда і Таратутас підходять до Черевка і тиснуть йому руки. Секретар говорить своє привітання, але музика заглушає його слова.

Секретар (махає у вікно на оркестр). Та Тихше-бо ви, чорти,— нічого не чути!

Музика замовкає.

Секретар. У нас, товариші, мало часу, і я скажу тільг ки головне. Адже Андрій Трохимович знову їде, їде далі— на Дніпробуд²⁴, на інші новобудови. А їде він, товариші, тому, що путь його не скінчилася і поїзд його, йде все вперед і вперед. А почалася ця путь ще дев’ять років тому ^ в тисяча дев’ятсот двадцятому році, коли мчав Черевко на своєму паровозі на фронт, ведучи в бій червоні ешелони. Не знав він тоді ні колії, ні станцій, не знав конкретно і коли повернеться додому. Тільки знав і вірив, що колія ця правильна, що приведе вона, товариші, до соціалізму. Не лічив він тоді і часу — а примусив його служити революції. І за тижні, за.місяці на розбитому паровозі перегнав він тоді роки — бо тільки за роки можна було зробити те, що зробили тоді за тижні Черевко

і червоні бійці на фронті. Бо вони загнуздали час, товариші,— всі ці майстри заводів, паровозів, шахт. Вони стали майстрами часу, товариші! Тепер їх поїзд рушає далі. Він їде, товариші, з Всесоюзного з’їзду Рад, де ухвалили п’ятирічку соціалістичного будівництва, за яке десять років тому билися і вмирали наші робітники і селяни — майстри великого Жовтня. То .хай живе наш кращий борець; і майстер

Черевко, що беззмінним машиністом провів свій поїзд з полум’яних днів Жовтня і веде його все далі і далі по шляхах

і станціях великої будови — до соціалізму!.

Привітання. Музика.

Входить хмурий, пригнічений Карфункель, бгаючи в руці телеграму і

лист.

Черевко. Спасибі, товариші, спасибі. Так, майстри, кажеш, часу? Велике це слово сказав ти зараз, Петре Михайловичу!

Карфункель. Зальбадерей! Знову їхній час. Все пропало! Фабрика закрита, Рамінгер поїхав у Росію. Вони, а не я, майстри часу.

Черевко. Майстри часу... ^хм. І справді, навіть не віриш собі, коли згадуєш тепер, скільки наробили ми тоді ді-лов за короткий час, коли воювали проти білих! Але загнуздавши тоді час, ми його не випустимо, товариші, і тепер. І коли на з’їзді нам показали величезну карту Союзу, на якій світлими крапками засяяли всі ті заводи, що ми повинні збудувати за п’ятирічку,— прямо скажу, товариші, в багатьох перехопило дух. Бо велика ж, величезна, прямо скажу, робота та. Але ми... ми, товариші, знаємо. Ми знаємо, що збудуємо всі ці фабрики, заводи, електричні станції саме за п’ять років, а може й, скоріше — за чотири роки. Бо час, товариші, ми перемогли ще тоді, на фронті, коли билися і вмирали за Жовтень. І якщо тоді зуміли за рік здобути те, на що потрібно десять років, то зуміємо й тепер за чотири роки збудувати фундамент соціалізму. І збудуємо, товариші, збудуємо, бо знаємо нашу мету і віримо нашій партії, яка нас до цієї мети веде!

Привітання. Музика.

Карфункель. Алле таузенд! Я десять років не міг зсунутися з місця, а вони за чотири роки хочуть перебудувати світ.

Секретар. Повертайся скоріше, Трохимовичу! Незабаром ось станцію закінчимо — а годинник і зараз уже готовий. Бачиш? Краса?

Черевко (усміхається). Так і треба, товариші,— годинник на будівництві перше діло. Він же хазяїн— око п’ятирічки. В нього тепер свій рахунок — соціалістичний.

Ліда (підходить до Черевка І бере його руки). Так, так, адже ж ти знаєш, ти чув там на з’їзді, Трохимовичу, як лічать час мільйони. Скажи ж, де поклали першу зарубку, де наша перша мить, Черевко?

Черевко. П’ятирічка, товаришко Званцева, п’ятирічка!