Драматичні твори полностью

Мальванов. Ваш чоловік, здається, повнолітній, і під моєю опікою не перебуває. Він поїхав.

Пушинка. А! Він поїхав!.. Ну, це ми побачимо. Я вам покажу, як чужих чоловіків завозити. Я не подивлюся на вашу експедицію! Вигадки які! Я його з поїзда витягну (Бурхливо виходить.)

Мальванов. Ну, що поробиш з такою відьмою!

Професор. На жаль, мені не пощастить закінчити мою промову, дорогий колего. Окуляри, розумієте, луснули. Ну, нічого, ви прочитаєте її у вагоні. Прошу. (Віддає Мальва-нову теку й тисне руку.) Щасливої дороги. Бажаю вам перемогти всі каракумські пустині, Саракамиш, Узбой і Барса-Кельмес.

Мальванов. Спасибі; спасибі. Завітайте до нашого вагона. Ми зараз.

Професор. Дуже радий! Ходім, товариші!

Виходять всі разом.

« Хламушка. Ну, я побіг на Білоруський.

Мальванов. Та почекайте, Танин же поїзд ще не скоро. Серьожа, піди подивись, як там Спичаковський. Ну й Пушинка,— не пушинка, а піроксилін.

Вернидуб. Добре. (Виходить.)

Хламушка. Спробую подзвонити на Білоруський.

Увіходить Темі. Побачивши Мальванова, повертається до нього.

Т е м і. Ігоре Миколайовичу! Ви ще не поїхали,— яка ж я рада!

Мальванов. Темі! Та чи ти при розумі. Чого ти приїхала! Тобі ж не- можна виходити, та ще в таку жахливу погоду!

Темі. Ні, ні, я вже зовсім здорова. Зовсім.

Мальванов. Добре здорова,— з плевритом погані жарти. Дивись, яка червона. Напевно, з температурою вибігла. (Прикладає руку до її чола.) Авжеж гаряча! І голова, і серце.

Темі (бере цю руку і прикладає до уст). Учителю, дорогий мій учителю! (Плаче.)

Мальванов. Ну, то чого ж ти плачеш, дурненька?

Темі. Я не можу, я не можу лишитись, коли ви, коли ви поїдете.

Мальванов. Ну, ну, заспокойся,— поїдеш потім і ти. Куди ж тобі їхати хворій? Відпочинеш в Криму, видужаєш, а через рік поїдемо разом. Вже будувати. Путівку одержала?

Темі. Спасибі, спасибі вам за ваші турботи. Рідний батько не міг би так піклуватись. (Плаче.)

Мальванов. Ну, досить, заспокойся, сідай. (Дбайливо влаштовує її на канапі.) Випий води. Любуша, дай нам води.

Любуша. Зараз. (Подає воду.)

Мальванов. Випий, голубко, не плач.

Т е м і. Спасибі. (П’є.) Спасибі!

Любуша. Бідняточко. (Гладить її руки.)

Темі. Це ваша дружина?

Мальванов. Так, ми недавно побрались. Вона їде зі мною. Поки до Красноводська ²⁷.

Любуша. Неправда, я поїду з ним скрізь.

Т е м І. І ВИ, І ВИ... Ну,₍ як ви поїдете... Як ви поїдете без мене в це прокляте місце?

Мальванов. Та годі-бо, чудачка, яке там прокляте місце. Ти ж сама майже інженер, як тобі не соромно?

Темі. Так, але я знаю, там загинув мій батько, звідти ще ніхто не повертався. Чи можу ж я бути спокійною, коли ви... коли ви їдете туди!

Любуша (схвильовано). Ігор! Невже це правда...

Мальванов (розсердився і встав). Що за безглузді казки! Як тобі не соромно, Темі? Твій батько не мав ні машин, ні людей, ні води. І невже ти думаєш, що я зостанусь через жіночі сльози? Я більшовик, якому велика країна довірила велику справу — дати воду твоїм же браттям, мертвим піскам Саракамишу.

Темі (встає, притихла). Вибач мої дурні слова. (Витирає очі.) Прости бідну Темі.

Любуша (обіймає її). Не плачте, Темі, ми йернемось.

Мальванов (пом'якшав). Ну, ходім, друзі, ходім, Темі, я покажу тобі нашу експедицію. Барса-Кельмес, подумаєш, жах!- Якесь паршиве болото. (Бере Любушу під руку.) Повір, моя дитино, що в тисячу разів страшніше те болото, в якому ти погибала, та з якого я тебе звільняю.

Любуша (здригнулась). Так, так, мерщій поїхати, забути ці муки.

Мальванов. Я завезу тебе від минулого, і ти більше не вернешся в нього. Це й буде наше Барса-Кельмес.

Виходять всі троє. Знову увіходить Пушинка. Озирається. Шукає.

Пушинка. Сховався, негідник. Увесь вокзал обшукала, всі поїзди. Ніде немає. Ні, я цього так не залишу. Я до начальника станції піду, в ДПУ! (Виходить ліворуч.)

З правого боку вбігає знайомий наш залізничник, за яким женеться / розгніваний Спичаковський.

Спичаковський (хапає залізничника за комір, той випускає з переляку свою книжку, з якої сиплються якісь папірці). Я тобі покажу обмінний пункт! Обманний, а не обмінний. Ходім в ДПУ. Спичаковський не дасть собі в кашу наплювати.

З лівого боку повертається Пушинка.

Пушинка. Ага! Нарешті. (Дуже ніжно.) Васюнчик!

Спичаковський (озирається). Пропав! (Дригає ногою й випускає залізничника, який тікає.)

Пушинка (ще ніжніше). Васюнчик, стрибунчик, цвір-кунчик мій любий! Твоя Пушинка плакала. Промочила ніжки. І тобі не жаль Пушинки?

Спичаковський (хлюпає носом). Але, моя дорога...