Драматичні твори полностью

Д а р’я Іванівна. Боже мій! Ваше сіятельство, ясновельможний граф, какая честь...

Граф (у розпачі). Ради бога, заберіть мерщій, бо воно пече!..

Завіса.

ДІЯ ЧЕТВЕРТА ФЕЯ ГІРКОЇ ПРАВДИ

На другий день. Та сама зала.

Посередині зали влаштовано стола для чаю, якого зараз остаточно ладнають під керівництвом Дар ’ї Іванівни, що вичепурена в єдвабну сукню і чепчик, дає останні розпорядження дівчині (не Мокрині).

Д а р’я Іванівна. Так. Посунь ту вазу з грушами трохи до середини... ще... годі. А ту другу, з варенням, сюди... Тарілочки на цей бік... та не сюди, вправо. А де ж кубочки? Станов їх біля кожної чарки... Біжи, скажи Лесі, щоб насипала ще варення... Стій... куди ж ти біжиш? Візьми у неї вазу...

морелевого... Та скажи, щоб нарвала квітів... А де Мокрина? Та подивись, чи готові панночки. Скажи, щоб не барилися. А де пан?

Дівчина вибігає.

Клавочка (висовується з дверей праворуч). Мокрино! Мокрино! Ну що ж моя крохмальна спідниця?

Мокрина (біжить з середніх дверей з білою спідницею й залізком). Зараз несу. (Подає Клавочці.)

Нюточка (висовується зліва з дверей). Мокрино! Іди мерщій сюди. Приший мені оборку.

Мокрина (біжить до Нюточки). Зараз. (Ховається за дверима з Нюточкою.)

Дар’я Іванівна (кричить). Та чи скоро ви вже вийдете? Час!

Кл а в очка (знову висувається з дверей). Мокрино! Мокрино!

Дівчина приносить вази з квітами й варенням.

Клавочка. Мокрино! Та де ж вона? Та покличте ж хоч ви її, мамо.

Мокрина (вибігає зліва). Зараз.

К л а в о ч к а. Де ти пропала? Іди затягни мені шнурівку. Мерщій.

Мокрина біжить до неї.

Нюточка (висувається зліва). Мокрино! Іди приший мені поворозку до туфлі, мерщій. Одірвалась.

Мокрина вертається.

Клавочка. Не смій! Іди сюди! Дрянь!

Мокрина крутиться, не знає, куди бігти.

Нюточка.Тий так цілий день її держиш. Раріг носатий! Клавочка. Дура кирпата! Дрянь!

Дар’я Іванівна. Та чи ви подуріли! Панночки, ба-ришні, а лаються, неначе перекупки. Та ще коли? Коли кожну хвилину може приїхати граф.

Нюточка. А чого вона перша лається.

Кл а в оч к а вискакує напівроздягнена, з голими руками й плечима і, вхопивши Мокрину за руку, тягне її до себе. Обидві ховаються за дверима.

Нюточка. Раріг. (Ховається за дверима.)

Дар’я Іванівна. От каказаніе, (Дівчині.) Та біжи скажи панові, щоб зараз же йшов сюди. Що він там воловодиться більше за всяку панночку.

Дівчина вибігає.

Нюточка виходить зліва, причепурена, й починає зараз же крутитися перед люстром.

Нюточка. Не високо пояс? Не пом’ялося ззаду?

Д а р’я Іванівна (поправляє їй сукню). Все гаразд... Гарненька сукня. Дивись же, Нюточка, хапай, поки гаряче: граф учора так дивився на твої плечі, аж очей не зводив. Ти в мене здобна, мов булочка,-— мужчини таких люблять. Як будеш сідати біля графа, то й повернись до нього плечем, нехай дивиться, а то ще упусти що-небудь, хустку чи що, та й нахилися трохи, неначе хочеш підняти... так, щоб він і загрузнув очима в викоті, мов муха в сметані, розумієш?

Нюточка. Та не учіть-бо, знаю сама.

Дар’я І в а н і в н а. А де ж твій марципан? Клавочка не бачила?

Нюточка (сміється). Ні, я його так заховала, що й ви не найдете. А який смак, якби ви знали. Тільки щось дуже пече, не знаю, чи мені так здається. Я тільки одного не розумію, чого ж тоді спекла Клавочка і чому вона мовчить і не чіпляється до мене. Де її рецеп'і' — просто розуму не приберу.

Дар’я Іванівна. Цить! Клавочка йде.

Клавочка (входить теж причепурена і починає крутитися перед люстром). Я вже не знаю, чи не надіти мені косиночку на плечі,— чогось соромно, що такий великий викот...

Нюточка. Яка соромлива. Ти краще надінь косиночку на ніс, бо він ще більше.

Клавочка. А ти хоч і ще більш обголись, все одно даремнісінько: граф на тебе вчора навіть і не глянув.

Нюточка. Що таке? Та як у тебе хватило безстидства це сказати. Граф з мене очей не спускав.

Клавочка (сміється). З тебе?.. Ха-ха-ха! Та він навіть одвернувся од тебе.

Дар’я Іванівна. Та цитьте-бо. Чи ви подуріли?

Нюточка. Та як вона сміє. Раріг носатий.

Дзюба виходить з правого боку, одягнений у свій візитний фрак і височенний галстук. В руках вій безупинно вертить золоту табакерку. Тримається пишно й велично. Нюточка і Клавочка кидаються обидві до нього.

Клавочка. Кажіть, на кого вчора граф дивився?

Нюточка. Так, на кого він більше дивився?

Дзюба. На кого граф учора дивився?

Клавочка і Нюточка (торсають його з обох боків). Так, на кого?

Дзюба (після паузи, поважно). На кого граф дивився? Ну розуміється, на мене. На кого ж йому більш дивитися:

Обидві дівчини вмить разом повертаються до нього спиною.

К л а в о ч к а. Ат, що з вами балакати.