Драматичні твори полностью

Дубровський (читає, нахмурившись, листа). «Даю цей ордер панові Дубровському» м-м... «негайно по прийнятті цього ордера... відіслати... бунтівника Хмарного... Юзеф Стемпковський». (Злісно мне І кидає листа. Зривається, обурений, з крісла.) Він не має ніякого права писати мені ордер і втручатися в мою юрисдикцію... Хіба я вже не суддя на України! Я маю таке ж ]*из §1ас1ії, як і гетьман Браницький, маю право карати на смерть і дарувати горлом ⁴⁷. Він тільки солдат і екзекутор і мусить поважати цивільний суд! Завтра ж напишіть листи королю з моєю протестацією! (Сідає в крісло.) Га, я знаю, чиї це інтриги! Це найясніший граф Ружинський забігає і спереду, і ззаду, щоб тільки не відчинилася клітка і не вирвався на волю звір, якого він роздратував необережно.

Лабенцький (шанобливо). Але, якщо пан дозволить, зараз нічого не можна зробити. Адже ж смертний декрет підписано, а відстрочка, що дав пан суддя, кінчається сьогодні о восьмій годині.

Дубровський (хмуро). Княгині не було?

Лабенцький. Ні, ясновельможний пане.

Дубровський (про себе). Проклята баба, вона заварила це пиво і хоче, щоб .я сам його пив. (Задумується, похиливши голову на руку.)

Лабенцький чекає, зігнувшись.

І дівчина ця десь загинула. (До Лабенцького.) І дівчини цієї не було?

Лабенцький (збентежившись). Якої дівчини?

Дубровський. Дівчини, якій я дав ордер,— нареченої Хмарного?

Лабенцький (иі₍е більше збентежений). Так, вельможний пане, була.

Дубровський. То що ж ви мовчите! Що ж вона казала? Може, вона знайшла камінь?

Лабенцький (остаточно розгублений). Не знаю, ясновельможний пане. (Не витримуючи проникливого погляду Дубровського.) Себто, звичайно... вона каже, що знайшла, але відкіля ж я знаю... Вона хотіла бачити пана суддю.

Дубровський (розлючений). Як! І ви її не допитали, поки я прийду, і відпустили з цим алмазом, який у неї можуть просто відняти. А! Я бачу, що у вас тут згода з графом Ру-жинським!

Лабенцький. Але що ж я міг зробити? Вона навіть не давала мені цього каменя, та хоч би й давала, то хіба ж я ювелір, щоб знати, який це камінь? Може, це зовсім не алмаз, а як алмаз, то не той. Тільки одна княгиня Вількомірська має право атестації в цій справі.

Дубровський (береться за голову). Неначе сам сатана обплутав цю справу тисячею судових закарлюк. Що в нас на сьогодні?

Лабенцький. Тільки одна справа тих трьох музик, що їх затримали біля кордону.

Дубровський. Викликали графиню Брагінську? Злочинці і свідки тут?

Лабенцький. Тут, шановний пане.

Дубровський. Добре. Починайте.

Лабенцький іде до середніх дверей і розчиняє їх навстіж. Зараз же по обидва боки дверей становляться величезні гайдуки з топірцями. Увіходять Ружинський і пан Мишка. Сідають праворуч.

Возний (увіходить). Суд його королівської милості.

Дубровський, Лабенцький, Виверський і секретар займають місця. Возний

зачиняє середні двері.

Дубровський. Іменем його королівської милості і найяснішої республіки суд нинішній оголошую відкритим. (Перегортає справу.) Оопііпиаііо ²⁶ справи лотрів і людей свавільних — музик Прокопа Скряги, Мусія Шенчика і Лук’я-на Ілька, яку справу було перенесено до очевистого виклику перед судом графині Єлени Брагінської. Пане возний, введіть першйх двох злочинців.

Возний відчиняє двері. Вартові вводять Скрягу і Шенчика, що займають влаштовані для них місця посередині біля задньої стіни зали. Секретар, що займає місце за окремим столом, весь час записує запитання і відповіді у велику книгу.

Дубровський. Мусію Шенчику! Значить, ти стверджуєш, що ніколи не приставав до гайдамацьких куп і в жодних ексцесах або лотровських вчинках участі не брав?

Шенчи к. Так, ясновельможний пане. Зроду був музика, ніколи чужого не хотів і за багатим не гнався,— коли мав миску вареників, то другої не шукав, ясновельможний пане.

Дубровський (хмуро). Добра твоя вдача, Мусію Шенчику, але відкіля ж це в тебе панська камізелька взялася?

Шенчик. Що ж, вельможний пане, доводиться і юшку сьорбати, коли риби немає,— прийшлося взяти її за роботу, коли грав у корчмі якимсь добродіям.

Дубровський. Ой, чи не зі списами були ті добродії, Шенчику? А де ж ти пострічався з цими музиками,— це твої давні товариші?

Шенчик. Прокопа Скрягу знав і раніш, але вкупі не грали ніколи, а про Ілька тільки чув, що добре грає на скрипці. І дійсно, вельможний пане, кращої скрипки немає на цім боці.

Дубровський. А чого ж це ви опинилися біля самого кордону? Та ще розпитували корчмаря, як би перебратись на той бік?

Шенчик. Що ж, ясновельможний пане, це тільки чортові, кажуть, добре грати, сидячи в очереті, а музикам потрібні широкі світи; тут нашу музику вже чули, хотіли ще подивитись, чи добрі пампушки на тім боці.