Драматичні твори полностью

Ко'зерог. Завітайте, пгошу. (Уклоняється.) То який же буде ваш паголь?

Марко (тре чоло). Пароль? Ага, здумав — Маруся! Нехай буде Маруся, вона добра дівчина, допомагала нам.

Козерог. Добре. Отже, пам’ятайте добре, бо як забудете, то вже не пгогнівайтесь. Ну, то я побіжу, доповім цариці.

Всі чорти зникають.

Марко. Маруся, Маруся... Треба не забути. Да-а, де ж мій приятель хвершал? (Озирається.)

Хламушка (наближається до Марка). Драстуйте, дяденьку, товаришу командире. От як добре, що я вас побачив!

Марко (здивований). Це ще хто? Ти де взявся? Якийсь безпритульний...

Х-л амушка. Які Хіба ви не пам’ятаєте? То ви ж мені й чоботи подарували, спасибі вам за це.

Марко (тре чоло). Ні, не пам’ятаю, неначе справді я десь тебе бачив... Але... (Озирається.)

Хламушка.. Ая вже тут давно, всі вже порядки знаю. Ви, мабуть, шукаєте вашого товариша, так його забрала Ліліт — цариця така чортяча...

М а р к о. Та що ти верзеш! Хіба в чортів є царі та цариці?

Хламушка. На тобі! То де ж їм прикажете й бути, як не тут.

Марко. І справді, ну, то що ж ти тут робиш?

Хламушка. Та нічого — стріляю собі помаленьку. Хочу до пекла податись. Де з ким я вже познайомився, є тут один з наших, теж безпритульне собі чортеня. Слухайте, я знаю вашу справу, ваші накладні у цариці, то я хочу вам розказати про деякі пекельні порядки, щоб вас не обдурили. То ось слухайте. (Наближається, таємниче.) Як підете в пекло, пам’ятайте три речі, яких не можна там забувати: перше — коли що дають, то треба брати лівою рукою, друге — в пеклі вимовляють 12, а пишуть — 13, і третє — коли цариця примусить вас вгадати земну дівчину серед пекельних красунь, а це дуже трудно, бо всі дівчата скрізь однакові — і на землі, і в пеклі — один біс.

Марко (береться за голову). Та на біса мені ті дівчата!

Хламушка. Як-то на біса! Звелять вгадати, нічого не поробиш. То знайте, є тільки одна різниця між людськими і пекельними дівчатами.

Марко. Ану, яка,— може, не вмиваються?

Хламушка. Де там, умиваються, навіть губи красять, все однаково — і губи, і зуби і тут, і там — все, одна тільки різниця — у пекельних дівчат нерухомі очі, ніколи, розумієте, не моргають, то ви, як будете вгадувати, візьміть та й дмухніть у вічі, як моргне — значить харківська. Ну, то, здається, вже йдуть. Дивіться ж, пишеться 13, а вимовляється 12. Я тут теж буду. Прощавайте. (Зникає.)

Марко. Спасибі. Що за химерні пригоди. Якісь дівчата, що не моргають. Та коли мені не дадуть зараз моїх вагонів, то я вас всіх так дмухну, що всі заморгаєте!

Козерог, Анкетов і чорти вертаються.

Козерог. Прошу.

Брама з гуркотом відчиняється, червоне полум’я жахтить звідти, залляючи червоним світлом увесь кін.

Марко сміливо йде за браму, що зачиняється.

Тієї ж хвилини на кін вбігає перелякана та схвильована Маруся, вириваючись від кількох чортів, що намагаються її затримати.

Маруся. Марку! Марку! Пустіть мене до нього! Де ви його діли, ви не смієте мене затримувати.

Відштовхується, тільки тепер побачивши, де вона. Притулйвши руки до виска, вона з жахом дивиться на чортів і пекельну браму:

«Пекло! Пекло!»

Регіт навкруги.

Г о л о с и. Ха-ха! Ще одна! Твій Марко в пеклі!

Маруся. Пустіть мене до нього. Я не злякаюсь вашого пекла. (Поважно.) Ви не смієте мене затримувати, коли я сама, чуєте, сама хочу увійти туди.

Чорти (здивовано). Да ну! Ну й завзята ж дівчина.

Анкетов (наближається до Марусі, сідає на стілець і, розклавши на колінах величезну книгу, говорить до неї поважно). Це все дуже добре, громадянко, але потурбуйтеся попереду заповнити анкету (розгортає довжелезний папір), а потім ми подивимось у каталогах, і якщо у вас є що-небудь, гм, власне, гм, оригінальне (підіймає пальця), тоді побачимо... Ваше ім’я?

Анкетов (пише). Маруся? Ім’я не дуже-то оригінальне, гм. (Перегортає книгу.) Марусь у нас і так забагато — Маруся Богуславка ^і2, а чому не Маруся, Маруся і півник, гм. Далі. Звідки?

Маруся. З України. З УРСР.

Анкетов (пише). Так. Це вже трохи краще. Ваша професія?

Маруся (згорда). Акторка української драми.

Анкетов. А... (Пише.) Добре... А що ви робили до Лютневої революції?

Маруся. Я... я... (Збилась з пантелику.) Я співала та танцювала.

Чорти. Ха-ха! Вона співала й танцювала. Ха-ха!

Анкетов (поважно гугнявить). Покажіть вашу умілість.

Чорти. Так, так! Хай покаже, що вона вміє?

Маруся співає кілька речей старого «малоруського» репертуару, «Гандзю»,

«Зайчика» тощо.

Анкетов. Добре. Це ви вмієте. А що ви робите зараз?

Маруся (змішавшись). Зараз... зараз нічого...

Анкетов. Як нічого! То чому ви не йдете на сцену?

Маруся. Мене... мене не пускають.

Анкетов. Як не пускають! Хто?

Маруся. Різні чужоземні дівчата: Седі, Еббі, Оллан, Юм-юм, певно, що вони кращі за бідну Марусю.