Сам Корнійчук скромно оцінював створений ним образ, вважаючи п’єсу «Правда» тільки підступом до розробки такої важливої теми. І справді, цей первісток української Ленініани не позбавлений елементів схематизму. Та велика сила впливу на глядача перших драматичних творів із сценічним образом Леніна, колосальний успіх акторів у ролі вождя революції (а в «Правді» Леніна грали такі: визначні митці, як М. Штраух, А. Бучма, М. Крушельницький), схвальні відгуки Н. К. Крупської4, яка вважала образ Леніна в «Правді» (у постановці московського Театру Революції) значним поступом автора й театру,— свідчать про те, що перші спроби, зокрема п’єса О. Корнійчука, були на той час досягненням радянської драматургії, давали простір для подальших різносторонніх пошуків художніх засобів змалювання «історичної, але небувалої Людини» — Володимира Ілліча Леніна.
П’єси «Правда» і «Загибель егкадри» разом з наступним твором Корнійчука — народною драмою «Богдан Хмельницький» (1і938), в якій він оспівав волелюбний дух українського народу, що в союзі з братнім російським народом1 боронив свою незалежність і визначав свою державність, становлять нечисленний, але художньо вагомий доробок письменника в галузі історичної І ГерОЇКО'ревОЛЮЦІЙНОЇ тематики.
«Правда» була першим твором Корнійчука, виконаним на замовлення. Йому запропонували взяти участь у закритому конкурсі. Відтоді письменник звик орієнтуватися на офіційну ідеологічну, партійно-державну установку, що й живило раз за разом тематику ного сучасних п’єс. Не без такої орієнтації, власне, було створено й історичну драму «Богдан Хмельницький»,, коли постало питання про потребу нового тлумачення постаті знаменитого гетьмана України в противагу давнім оцінкам буржуазної історіографії. П’єса, а потім і однойменний фільм І. Савченка, крім прямої функції переоцінки діяльності Хмельницького, несли потужний художньо-емоційний заряд відтворення мужньої боротьби українського народу за своє національне визволення, були вчасним словом про його суспільну самосвідомість.
Сучасність і злободенність, політична актуальність притаманні усім, наступним творам драматурга, в яких він дедалі більше утверджувався як творець оригінальних, життєво переконливих народних характерів.
У цей час на повну силу розквітає його комедійний талант, його здатність гострим дотепним словом, в багатобарвному художньому образі висміяти недоліки, затаврувати зло. Власне, й попередні твори драматурга — при усій їх жанровій віддаленості від комедії, не обходились без таких художньо необхідних і життєво виправданих вкраплень гумору й сатири. Досить згадати колоритну пару кочегарів революції Фрегата і Палладу з їх уїдливим сарказмом щодо контрреволюційного офіцерства та матроською, галантністю — до Оксани; безпардонно підлого нахабного кар’єриста Аркадія та його тупоумну покровительку чинушу Бочкарьову; бездумного самозакоханого балакуна і позера Корейського, мудро лукавого дотепника запорозького дяка Гаврила з хрестом за пазухою і пістолем за поясом.
Засоби гумору і сатири, драматургічно виграшні прийоми полярного протиставлення персонажів, розвінчання негативних явищ «машиною логіки», за висловом Ю. Олеші, лишаються й надалі на озброєнні О. Корнійчука, коли він вдається до інших ситуацій, інших конфліктів, породжеиих у наш час, коли відсутні класові антагонізми, але існують і будуть існувати суперечності (і не лише комедійні, до яких звертався драматург, а й трагічні) реального поступу життя, яке завжди супроводжується боротьбою нового зі старим, відживаючим (як відомо, «некласові» антагонізми обернулися народові мільйонами невинних жертв часів сталінського режиму).
Гумористичною комедією Корнійчука «В степах України» (1940* друга редакція — 1963), відзначеною Державною премією, розпочинається новий жанрово-тематичний напрямок його творчості. У ній драматург,— як ми нині розуміємо, з явним випередженням життєвих обставин і зайвим оптимізмом,— показав боротьбу за комуністичну свідомість в конкретних умовах колгоспного села передвоєнних років,коли на порядку дня постало завдання економічного й організаційного зміцнення артілей. І якщо* в проблематиці п’єси він опинився в ролі поспішного ілюстратора відповідних партійних рішень, то в змалюванні художніх образів виявив усю багатобарвність свого комедійного таланту. В яскравих художніх образах драматург змальовує, як передові колгоспники, наділені почуттям господарської відповідальності і за землю, на якій вони живуть, і за людей, які мусять дивитися вперед, виступають проти пережитків власницької психології (за сталінськими настановами, тільки так на той час, та й довго ще по тому, як були створені колгоспи, розцінювалась робота в особистому присадибному господарстві).
