Драматичні твори полностью

Хмара. Тоді я коротко. Риндін за одну зміну при мені зробив повний цикл по всій лаві і вирубав сто двадцять шість тонн при нормі вісім і дві десятих. Все у мене тут списано.

М а к а р. От коли б усі так працювали, то ми б за кілька років були б у комунізмі.

Павло. Комунізм — це після нас, нам би план витримати. Тільки вилізли. Втриматись — це головне зараз.

Макар. Не згоден. Комунізм — це діло нашого покоління, нашого. Ти не посміхайся. Ми старі, а думаємо жити ще не менше п’ятнадцяти, а то й двадцяти років. Так, Хмаро?

Хмара. Обов’язково проживемо. А коли одні ліки коштуватимуть дешевше, то я особисто ручуся за двадцять п’ять. Треба, щоб усі вчились у наших знаменитих стаханов-ців і не відставали від них.

Макар. Візьмись за це твердою рукою, а мої хлопці допоможуть.

З і н ч е н к о. Ми готові не вилазити з шахти.

Павло. Що ви пропонуєте?

Макар. Треба вчити молодь.

Хмара. Щоб усі як один грамотно брали вугілля.

Павло. Нам план, вугілля треба давати. Що у мене — академія?

Макар. Треба вчити і працювати.

Павло. Коли ви все так розумієте, а я божевільний, ні чорта не тямлю, то, будь ласка, сідайте на моє місце і командуйте. Хто з вас бажає? Прошу.

Макар. Ти, Павле, не ображайся.

Павло. Я нічого не тямлю...

Макар. Ти розумієш, і добре розумієш, але не робиш те, ‘що можеш зробити. Ми тебе примусимо повертатися так, як треба. Примусимо!

Павло. Хто це — ми?

Макар. Комуністи шахти.

Павло. Все. Бувайте здорові.

Хмара. Сьогодні на партбюро все викладемо. Макар. Подумай.

Павло. Подумаю.

Зінченко. У Тараса Шевченка є хороші слова: «Думи, мої, думи мої, лихо мені з вами».

Шахтарі вийшли. Входить С т е ш а.

С т е ш а. Які сорочки вам покласти в дорогу?

Павло. Що? (Сів за стіл, переглядає папери, пише.) С т е ш а. Які сорочки покласти? Скоро поїзд.

Входить Ольга.

Добре, що прийшли, Ольго Макарівно. Які сорочки класти в дорогу?

Ольга. Ідіть, Стеша, я сама покладу.

С т е ш а (до Ольги, тихо). Бачите (показує на стільці), шахтарі були...

Ольга. Нічого. Ідіть.

Стеша вийшла.

Вибач, Павле. Ніяк не могла вирватись раніше.

Павло. Чому? У тебе ж перерва на з'їзді, здається, з чотирьох, а зараз вже шоста.

Ольга. Так, але група хірургів захотіла оглянути мою поліклініку. Я їм показувала. Ти їдеш, треба тобі все в дорогу зібрати. (Відкрила шухляду, витягнула сорочки.) От Стеша. Завжди забуває гудзик пришити. (Бере голку, гудзик.) Скільки питань мені поставили! Ніколи такого іспиту я не мала. А потім, ні, не скажу... Ось, це для тебе принесла. (Подає журнал.)

Павло. Що це?