Романюк. Ех, жаль, що не вмію сочиняти. Я б вас, Карпе Корнійовичу, так показав... Ух! В самісіньку комедію всунув би...
Вакуленко. Ми ж не для лайки тут зібрались.
Ковшик. А що ж, цілуватись, коли під загрозою врожай?
Батура. Даруйте, Іване Петровичу, чому у вас трудоднів багато, а колгосп, як ви кажете, попав у неприємну фазу?
Романюк. Ви бачили, яке тепер у нас складне господарство. Скільки культур і які.
Батура. І все-таки мені не ясно, в чому ваші труднощі? Село велике, людей багато.
Ковшик. Вакуленко, не спи.
Вакуленко. Правильно... Га?
Романюк. Це довго розповідати. Я вам вдома докладно...
Вітровий. Діло просте. Норми занижені. На полях баби, а чоловіки майже усі в начальстві ходять.
Романюк. Баби, як кажуть з самісінького верху,— велика сила, і їх більшість.
Крилата. Не викручуйтеся, введіть такі норми, як в нашій ланці, для всіх — врожай потроїмо.
Ром а шок. Не можуть всі так працювати, як ви.
Крилата. А чому? У Посмітного можуть?
Романюк. Та що ви мені все Посмітного під ніс тичете? У мене від нього вже нежить хронічний... Я дев’ятнадцять років головою.
Вітровий. Це вірно, щоб вкласти, треба самому багато мати, а що у вас є? Далі свого району носа не показуєте, а люди їдуть вчитись, переймають передовий досвід...
Романюк. У мене нема часу на екскурсії їздити. Ви краще скажіть, чому з нашого села четверо на агрономів вивчились, а де вони? Два в області папери переписують, а два в столиці пристроїлись. Чому немає такого указу: вивчився — повертайся в своє село і одроби п’ять років за пампушки, якими тебе тут годували.
Вітровий. Напишіть про це, Сергію Павловичу. Це правда.
Романюк. Немає на кого спертись.
Ковшик. А нащо ти Карпа Корнійовича сплавив рибку ловити, а на його місце Вакуленка взяв?
Вакуленко
Романюк. Двох голів в колгоспі бути не може. Люди обрали мене.
Вітровий. Давайте ближче до діла. Коли збори загальні скличете?
Романюк. Зборів не буде.
Наталка Ковшик пішла до хати.
Вітровий. Я поїду в обком.
Романюк. Чого?
Вітровий. Розкажу, як ми перед
