Драматичні твори полностью

Самосад подав руку. Ромодан міцно тисне. Дивляться один одному в очі. Ромодан обняв Самосада і поцілував.

Спасибі. (Підвів голову, вслухається.) Чуєте? Дикі гуси летять...

Ромодан. Осінь... Мабуть, сядуть коло нас на річці. Самосад. Може, але вряд... (Ховає пляшку і кварти в дупло.) Завтра приймете, тільки не забудьте потерти... Ромодан. Дякую.

Самосад. А гуси наближаються... Чуєте?.. (Пауза.) Будьте здорові.

Ромодан. Щасливої дороги!

Самосад іде, тихо затягує пісню. Дістає з кишені окарину, і скоро з глибини парку полинули її звуки. Дмухнув легенький вітерець, і між липами на алеї закружляло жовте листя. Ромодан сів, дивиться вгору. Чути ближче

крик диких гусей...

В глибині парку з’являються Катерина і Ліда. Катерина показала рукою на дачу Ромодана і пішла назад. Ліда помалу йде до дачі. Спинилась. Повернула голову, побачила за столиком батька і відступила крок назад. Ромодан її не помічає. Ліда зробила кілька кроків вперед, дивиться на батька... Ромодан ніби відчув її погляд, встав, обернувся і побачив Ліду. Вражений, дивиться на неї...

Велика пауза.

Ліда (тихо). Це я, батьку...

Ромодан мовчить.

(Ще тихше). Дочка твоя...

Ромодан простягнув руки до неї. Ліда метнулась до нього й упала на його груди. Ромодан обняв дочку, гладить рукою її волосся і від хвилювання не може вимовити й слова.

Прости мене, тату.,. Я не винна... і мама... і ти... Я не знаю, чому так сталось... Ми були такі щасливі, коли ти повернувся з фронту. А потім стільки горя... стільки... (Підвела голову, дивиться на батька.)

Ромодан. Коли велика біда приходить, дочко, вона зразу відчиняє всі двері й вікна... Так сталося й з нами... Прийшла війна. А після неї скільки і радості й горя довелося пережити нам усім!.. Так у житті буває... ніщо не дається легко і не проходить даром... І, може, тому немає більшого горя, ніж те, коли ти втрачаєш і близьких, і друзів... І нема більшого щастя, як зустріч після страждань і боротьби... Спасибі, що прийшла в трудну для мене хвилину.

На алеї з’являється Катерина. Вона йде в бік дачі, спинилась. Дивиться на Ромодана й Ліду. Вони не помічають її.

Ліда. Я прийшла до тебе назавжди...

Ромодан (дивиться на Ліду). А?..

Ліда. Не знаю.

Ромодан повернув голову. Знову чути крик диких гусей. Ромодан дивиться

вгору.

Ходім, я буду говорити з нею... Ходім... (Взяла його під руку.)

Ромодан і Ліда йдуть. Вони так і не помітили Катерину. Стоїть на алеї Катерина, дивиться їм услід. Падає осіннє листя... І вже ледве чути крик

диких гусей.

Завіса.

Світлій пам'яті дорогої Ванди¹

ДІЙОВІ ОСОБИ:

Гроза Іларіон Петрович, 50 років.

Юлія — його дочка, 19 років.

Богутовський Володимир Володимирович,

60 років.

Магдалина Романівна — його дружина, 45 років.

О л ь г а — дочка Богутовського від першої дружини, 17 років. Край Вероніка Олександрівна, 26 років.

Край Леонід Миколайович, 35 років.

Брага Макар Степанович, 26 років.

Іскра А о к а д і й Васильович, 45 років.

Затока Дніпра. До великого пня осокора пришвартована баржа. Видно тільки частину палуби. На березі стоять два яскраво-жов;гі намети. Перед ними столик. Недалеко від наметів висять на триногах два казани.’ А далі кілька великих пнів зрізаних осокорів.

Вдалині високий берег, па якому білі стовпи створу. За ним основне русло ріки. На воді пливуть пухнасті білі хмарки. Здаля чути легку музику. На палубі баржі з’являється Ю л я. В руках у неї швабра, відро. Вона в коротенькій спідниці, латаній матроській майці, на ногах рвані парусинові туфлі. Разом з нею вийшов Макар Брага. Він поправляє зачіску, одягає кепку. Здаля чути два коротких гудки сирени...

Юл я (подивилась у той бік). Скоро батько повернеться. (Поставила відро.)

Макар. Юлю!.. (Взяв її за руку.)

Ю л я. Іди, Макаре...